Этнографический блог о народах и странах мира их истории и культуре

Самые интересные заметки

РЕКЛАМА



Україномовне та російськомовне населення: чисельність та структура. Частина 2
Этнография - История Украины

Україномовне та російськомовне населення: чисельність та структура. Частина 2

Порівняльний аналіз рівня часток українців та україномовного населення серед загальної чисельності населення. Досить цінні матеріали для розуміння сутності процесів мовного зросійщення дає порівняння часток українців та україномовного населення серед усього населення України. Російщення України призвело до того, що питома вага україномовних була за рівнем значно меншою, ніж частка українців серед загальної чисельності населення. Це відбувалося внаслідок того, що частина українців у результаті мовної асиміляції визнавала за рідну не українську, а російську мову.

Аналіз статистичних матеріалів свідчить, що ця різниця зростала від перепису до перепису. Для порівняння, серед усього населення України в 1959 році українці складали 76,81%, а україномовні— 73,00%, у 1970 році, відповідно, 74,87% та 69,39%, у 1979 році — 73,55% та 66,35% і в 1989 році — 72,73% та 64,67%. Отже, якщо в 1959 році різниця між частками етнічних українців та українців за рідною мовою серед населення України становила лише 3,81%, у 1970 році зросла до 5,48%, у 1979 році збільшилась до 7,20%, досягнувши в 1989 році 8,06%.

Ще більш суттєві відмінності спостерігалися за окремими регіонами. Зокрема, велика різниця між питомою вагою українців та україномовного населення була в Південному та в Донецько-Придніпровському регіонах, меншою — в Південно-Західному. Так, серед усього населення Південного регіону в 1959 році частка українців дорівнювала 56,91%, а частка україномовних — 50,04%, у 1970 році — 54,96% та 46,15%, у 1979 році — 53,53% та 42,66%, у 1989 році - 52,48% та 40,74%. Тобто, різниця між цими частками становила в 1959 році — 6,87%, у 1970 році - 8,81%, у 1979 році - 10,87% та у 1989 році досягла 11,74%.

В індустріальному Донецько-Придніпровському регіоні, де процеси мовної асиміляції проходили найбільш активно, питома вага україномовних скорочувалася набагато швидше, ніж зменшувалася частка українців у складі всього населення. Так, у цьому регіоні питома вага українців серед загальної чисельності населення становила 70,67%, а частка україномовних — 64,26% в 1959 році, у 1970 році, відповідно, 67,85% та 58,74%, у 1979 році — 65,87% та 54,35%, у 1989 році — 64,77% та 51,20%. Таким чином, різниця між цими частками булав 1959 році - 6,41 %, у 1970 - 9,11%, у 1979 році - 11,52%, у 1989 році — 12,87%. Тобто, чітко виявилася тенденція до поступового зростання різниці між частками українців та україномовного населення серед загальної чисельності населення. Крім того, необхідно звернути увагу на те, що починаючи з 1970 року її рівень у цьому регіоні був найбільшим, навіть у порівнянні з не менш зросійщеним Південним регіоном.

У Південно-Західному регіоні, де ступінь мовного зросійщення населення виявився відносно меншим, різниця між частками українців та україномовного населення не була такою значною, як у Південному чи Донецько-Придніпровському. Так, у 1959 році українці складали 87,83%, а україномовні — 87,26% загальної чисельності всього населення цього регіону, у 1970 році, відповідно, 87,81% та 86,88%, у 1979 році — 87,63% та 85,86%, у 1989 році — 87,48% та 85,41%. Як і в інших двох регіонах, питома вага україномовних зменшувалася серед усього населення Південно-Західного регіону інтенсивніше, ніж частка українців, внаслідок цього різниця між ними поступово збільшувалася і становила у 1959 році — 0,57%, у 1970 році — 0,93%, у 1979 році — 1,77% та у 1989 році — 2,07%. Тобто, якщо в 1959 році вона не перевищувала одного відсотка, то в 1989 році вже була більшою за два відсотка.

Суттєві відмінності в рівні різниці між питомою вагою українців та україномовних спостерігалися і серед усього населення окремих областей України. Зокрема, найбільша різниця між цими частками була у східних та південних областях, а також у Києві. Її величина зростала від перепису до перепису, за винятком лише столиці України, де відбулось незначне скорочення.

Так, наприклад, серед усього населення Донецької області в 1959 році українці складали 55,58%, а україномовне населення — 44,41%, а в 1989 році — 50,76% та 30,54%. Тобто, якщо частка етнічних українців у цій області перевищувала половину всього населення, то частка україномовних у 1989 році складала менше третини. Подібна ситуація була також і в Луганській області: у 1959 — 57,75% та 51,13%, а в 1989 році — 51,87% та 34,66%.

Таким чином, хоча українці й продовжували складати абсолютну більшість серед усього населення Донбасу, мовна асиміляція, їхнє зросійщення призвели вже до того, що україномовні в цьому стратегічно важливому для України регіоні опинились у меншості. В перспективі, за умови збереження таких негативних тенденцій у процесах мовної асиміляції, виникає реальна загроза поступового, але неминучого зникнення україномовних з мовного середовища Донбасу. У цих двох областях протягом 1959-1989pp. різниця між частками українців та україномовного населення постійно зростала і становила в 1959 році в Донецькій — 11,17%, у Луганській — 6,62%, а в 1989 році, відповідно, 20,22% та 17,01%.

У столиці України, хоча й різниця між частками українців та україномовного населення залишалась досить значною, але, на відміну від Донбасу, вона скорочувалася протягом 1959-1989pp., за винятком 70-х pp. Це відбувалося тому, що україномовне населення зростало у Києві більш високими темпами, ніж загальна чисельність етнічних українців. Зокрема, у 1959 році питома вага останніх досягала 60,11%, а частка україномовних дорівнювала лише 43,69%, у 1970 році, відповідно, 64,76% та 50,70%, у 1979 році — 68,66% та 52,97%, у 1989 році — 72,45% та 57,62% [Таблиця 19]. Так, починаючи з 1970 року, україномовні становили більшість серед усього населення столиці України. Різниця між частками українців та україномовного населення у Києві залишалась досить великою і складала в 1959 році 16,42%, у 1970 році — 14,16%, у 1979 році — 15,69%, а в 1989 році — 14,83%.

Значні відмінності між питомою вагою українців та україномовних спостерігалися також і в Одеській області. Так, у 1959році частка перших становила 55,82%, а частка других — лише 49,42%, а в 1989 році — 54,59% та 41,22%. Тобто, в цій області частка україномовних скорочувалася швидше, ніж зменшувалася частка українців серед загальної чисельності населення Одещини. І якщо частка українців становила більше половини населення цієї південної області, то україномовні опинились у меншості. Різниця між цими частками складала в 1959 році — лише 6,40%, а вже в 1989 році вона зросла до 13,37%.

Несприятлива ситуація для існування україномовного середовища в результаті зросійщення виявилася також і ще в двох промислово-розвинутих областях: у Харківській та Запорізькій. У цих областях відбувалося інтенсивне скорочення як питомої ваги українців, так і особливо частки україномовних серед загальної чисельності населення. Так, зокрема, якщо в 1959 році питома вага українців дорівнювала 68,81%, а україномовних — 61,84% загальної чисельності населення Харківщини, в Запорізькій області — 68,28% та 61,84%, то в 1989 році, відповідно, за областями: для першої — 62,78% та 50,54%, для другої — 63,06% та 49,33%.

Незважаючи на те, що українці складали понад 60% загальної чисельності всього населення в обох областях, то україномовні — близько його половини. Крім того, необхідно підкреслити, що серед міського населення цих областей україномовні вже опинились у меншості. На цих теренах зростала також різниця між частками українців та україномовного населення. Вона складала в 1959 році в Харківській області — 6,97% та в Запорізькій — 6,44%, а в 1989 році досягла, відповідно, 12,24% та 13,73%.

Досить велика різниця між питомою вагою українців та україномовного населення спостерігалася також і в Дніпропетровській області. Ця різниця становила в 1959 році — 4,74% і в 1989 році — 9,57%. І якщо в 1959 році на Дніпропетровщині українці складали 77,74% чисельності всього населення, а україномовні — лише 73,00%, то в 1989 році частка перших зменшилася до 71,56%, а других — до 61,99%. Таким чином, у 1989 році україномовні становили вже менше двох третин загальної чисельності населення цієї індустріальної області Подніпров’я.

Ще у двох південних областях: у Миколаївській та в Херсонській, питома вага україномовного населення зменшувалася значно швидше, ніж частка українців серед усього населення, внаслідок чого збільшувалася різниця між ними. Так, наприклад, у 1959 році в Миколаївській області ця різниця складала 6,67%, у Херсонській — 4,00%, у 1989 році вона зросла, відповідно, до 11,31% та 8,00%. Тобто, якщо в 1959 році серед населення Миколаївської області українці складали 81,16%, а україномовні — 74,49%, то в Херсонській, відповідно, 81,06% та 77,06%. У 1989 році на Миколаївщині частка перших знизилася до 75,55%, а других — до 64,24%, на Херсонщині, відповідно, до 75,74% та 67,74%.

Таким чином, у всіх без винятку південних та східних областях питома вага україномовного населення за своїм рівнем значно поступалася частці українців серед загальної чисельності населення цих територій.

Крім того, ще в двох північних областях: у Сумській та в Чернігівській, у результаті мовної асиміляції частини українців, питома вага україномовних була значно меншою за частку українців серед усього населення. У 1959 році серед населення Сумської області українці складали 87,91%, а україномовні —82,43%, у Чернігівській — 94,46% та 88,37%, у 1989 році, відповідно за областями, 85,49% та 78,04%, 91,45% та 85,73%. Зокрема, ця різниця складала в 1959 році на Сумщині — 5,48%, а на Чернігівщині — 6,09%, а в 1989році, відповідно, 7,45% та 5,72%.

У більшості центральних та західних областей, де процеси мовного російщення не набули такого широкого розвитку, як на сході та на півдні України, різниця між питомою вагою україномовного населення та українців була порівняно меншою і в 1989 році не перевищувала двох відсотків. Зокрема, в Полтавській — 1,97%, у Кіровоградській — 1,93%, у Черкаській — 1,37%, у Київській — 1,01%, у Вінницькій — 0,94%, у Закарпатській — 0,40%, у Львівській — 0,23 %, в Івано-Франківській — 0,15% та найменше у Волинській — 0,11%.

У 1989 році лише в п’яти областях, у тому числі в трьох західних: у Рівненській, у Тернопільській та в Чернівецькій, а також у двох правобережних: у Житомирській та в Хмельницькій, україномовні, все ж таки, хоча й не набагато, переважали частку українців серед усього населення цих областей. Але у 1959 та в 1970 роках таких областей було не п’ять, а сім, до вище названих долучалися Вінницька та Івано-Франківська.

У 1989 році ця різниця на користь україномовного населення становила у Житомирській області — 2,22%, у Хмельницькій — 0,97%, у Рівненській — 0,69%, у Тернопільській — 0,49% та мінімальна в Чернівецькій — 0,01%. У 1959 році в цих областях, окрім Рівненської, ця різниця була дещо вищою, ніж у 1989 році, і складала в Житомирській — 5,20%, у Хмельницькій — 3,06%, у Тернопільській — 1,80%, у Чернівецькій — 1,26%, у Рівненській — 0,47%. Чисельність україномовних була більшою за чисельність етнічних українців у Чернівецькій області за рахунок україномовних молдаван, а в інших чотирьох областях переважно за рахунок україномовних поляків.

Таким чином, порівняльний аналіз питомої ваги українців з часткою україномовного населення серед усього населення окремих областей переконливо свідчить про існування суттєвих територіальних відмінностей. У більшості областей (у 20-ти) частка українців переважала питому вагу україномовного населення. Особливо велика різниця спостерігалася на півдні та на сході України. Її рівень постійно збільшувався внаслідок того, що частка україномовного населення скорочувалася значно швидше, ніж зменшувалася частка українців.

Отже, аналіз статистичних матеріалів дозволяє зробити висновок: у результаті того, що процеси природної асиміляції українською більшістю етнічних меншин виявилися загальмованими, і, навпаки, широкого розвитку набула мовна асиміляція в середовищі самої корінної нації, частка україномовних була значно меншою, ніж питома вага українців серед усього населення України в цілому, в усіх трьох її регіонах, а також у переважній більшості областей.

Українці складали меншість серед населення лише однієї області — Кримської, в усіх інших областях вони були в більшості, але російщення України призвело до того, що україномовне населення в 1989 році опинилося у меншості в п’яти областях: Кримській, Донецькій, Луганській, Одеській та Запорізькій, а ще в одній — Харківській воно ледве перевищувало половину загальної чисельності населення цієї області.

Таким чином, проведене дослідження свідчить, що в найбільш індустріально розвинутих східних та південних областях, які мають величезне стратегічне значення для України, для україномовного середовища склалися досить несприятливі умови існування. Відродження незалежної Української держави повинно покласти край процесу поступової зміни мовного та етнічного складу населення на користь однієї з етнічних меншин — російської і привести до відновлення природних етнічних процесів — деросійщення України.

Порівняльний аналіз часток росіян та російськомовного населення серед загальної чисельності населення. Політика російщення України сприяла тому, що чисельність росіян за мовою — російськомовного населення, значно переважала чисельність росіян за етнічним походженням (етнічних росіян). Такі зміни відбувалися в результаті того, що значна частина українців та представників інших етнічних груп визнавали за рідну не власні національні мови, а чужу — російську. Тобто, активізувався штучно створений процес мовної асиміляції однією з етнічних меншин (росіянами) частини українців та інших етносів.

Аналіз статистичних матеріалів переписів свідчить, що різниця між питомою вагою росіян за мовою та часткою росіян за етнічним походженням серед усього населення України поступово збільшувалася, бо чисельність першої групи зростала значно швидше, ніж другої групи. Так, якщо в 1959 році серед загальної чисельності населення України питома вага росіян складала 16,94%, то частка російськомовного населення дорівнювала 24,30%, у 1970 році, відповідно, 19,37% та 28,12%, у 1979 році — 21,11% та 31,24%, а в 1989 році піднялася до максимального рівня — 22,07% та 32,84%. Тобто, якщо в 1989 році росіяни складали менше чверті всього населення України, то російськомовне населення — майже його третину, хоча ще в 1959 році не досягало і чверті.

Протягом 1959-1989pp. зростала й різниця між цими двома показниками. Так, якщо в 1959 році вона становила 7,36% з перевагою на користь російськомовного населення, то в 1970 році — 8,75%, у 1979 році — 10,23%, досягнувши в 1989 році 10,77%. Досить суттєві відмінності спостерігалися також і за окремими регіонами. Найбільша різниця між рівнями часток росіян за етнічним походженням та росіян за мовою серед усього населення була в Південному та в Донецько-Придніпровському регіонах, відносно меншою — в Південно-Західному.

Зокрема, серед загальної чисельності населення Південного регіону росіяни складали в 1959 році 30,91%, а російськомовне населення — 43,23%, у 1970 році, відповідно, 34,01% та 47,71%, у 1979 році - 36,33% та 51,72%, у 1989 році — 37,48% та 53,43%. Тобто, хоча росіяни в цьому регіоні залишалися у меншості, то російськомовні, починаючи з 1979 року, вже становили більшість. Різниця між частками росіян за мовою та росіян за етнічним походженням поступово зростала і складала в 1959 році 12,32%, у 1970 році — 13,70%, у 1979 році — 15,39%, у 1989 році — 15,95%.

У Донецько-Придніпровському регіоні, де інтенсивно проходили процеси мовної асиміляції у формі зросійщення, чисельність російськомовного населення зростала більш високими темпами, ніж збільшувалася чисельність власне росіян. У результаті цього, питома вага російськомовних серед населення регіону підвищувалася значно швидше, ніж зростала частка російської етнічної меншини. Так, якщо в 1959 році останні становили 24,85% загальної чисельності населення регіону, то російськомовні складали 34,47%, у 1970 році, відповідно, 27,88% та 40,10%, у 1979 році - 30,09% та 44,57% і в 1989 році — 31,18% та 46,61%.

Отже, російськомовні у 1989 році становили майже половину загальної чисельності населення Донецько-Придніпровського регіону, хоча ще в 1959 році їх було ледве більше третини, при цьому, власне росіяни в 1989 році не досягали й третини, а в 1959 році ще менше — лише чверть загальної чисельності населення регіону. Різниця між частками перших та других дорівнювала в 1959 році 9,62%, у 1970році піднялася до 12,22%, у 1979 році зросла до 14,48%, досягнувши в 1989 році 15,43%.

У Південно-Західному регіоні, як і в усій Україні, чисельність російськомовних збільшувалася швидше, ніж росіян, хоча питома вага як перших, так і других серед усього населення залишалася невеликою, в порівнянні з іншими двома. Так, у 1959 році росіяни за етнічним походженням складали 5,83% загальної чисельності населення регіону, а російськомовні 9,76%, у 1970 році, відповідно, 6,59% та 10,47%, у 1979 році — 7,33% та 11,72%, і в 1989 році — 7,85% та 12,27%. Різниця між цими двома частками становила у 1959 році 3,93%, 1970 році - 3,88%, у 1979 році — 4,39%, і в 1989 році досягнула 4,42%. Таким чином, якщо в 1970 році вона ненабагато скоротилася, порівняно з 1959 роком, то в 70- 80-ті pp., у зв’язку з посиленням процесів мовної асиміляції, зросійщення, поступово зростала.

Таким чином, за 1959-1989pp. різниця між питомою вагою російськомовних та часткою росіян серед загальної чисельності населення збільшувалася в усіх трьох регіонах, що переконливо свідчить про посилення процесів мовного зросійщення українців та інших народів.

Ще більші відмінності спостерігалися за окремими областями. Перш за все, досить велика різниця між рівнями часток росіян за мовою та за етнічним походженням була у східних та південних областях, до того ж вона постійно зростала. Зокрема, абсолютну більшість серед населення Кримської області становили як росіяни за етнічним походженням, так і росіяни за рідною мовою. Так, у 1959 році перші складали 71,43%, а другі — 86,35% загальної чисельності населення, в 1970 році — 67,30% та 82,22%, у 1979 році - 68,40% та 84,27% і в 1989 році - 67,04% та 82,64%.

Протягом 1959-1989pp. спостерігалося незначне зменшення частки росіян та російськомовних у Криму, хоча їхня абсолютна чисельність досить помітно зросла. Скорочення частки росіян за мовою та за етнічним походженням відбулося переважно за останній третій період (80-ті pp.) і пов’язано з початком повернення на свою історичну Батьківщину кримських татар, депортованих у 1944 році до Середньої Азії. Але різниця між частками російськомовного населення та росіян у цій південній області України залишалась доволі значною і складала в 1959 році 14,92%, у 1970 році —також 14,92%, у 1979 році — 15,87% (максимальний показник за тридцять років) і в 1989 році — 15,60%.

Серед усіх областей України найбільша різниця між частками російськомовного населення та росіян була у Донецькій області. Так, у 1959 році питома вага росіян за етнічним походженням серед усього населення цієї області становила 34,35%, а частка російськомовного населення — 53,74%, у 1970 році, відповідно, 40,62% та 60,11%, у 1979 році — 42,43% та 66,48% і в 1989 році — найвищі показники за тридцять років, 45,05% та 67,66%. Тобто, в 1989 році питома вага росіян складала менше половини загальної чисельності населення Донецької області, а частка російськомовних досягла двох третин, хоча в 1959 році, перші становили третину, а другі — дещо більше половини. Різниця між рівнями цих двох часток дорівнювала в 1959 році — 19,39%, у 1970 році — 19,49%, у 1979 році —24,05%, а в 1989 році досягла 23,73%.

Швидше навіть, ніж у Донецькій області, зростала різниця між питомою вагою російськомовних та росіян на Луганщині. Так, якщо у 1959 році вона становила 8,62%, у 1970 році - 13,45%, у 1979 році — 16,65%, то в 1989 році підвищилася до 17,47%. Таке зростання було зумовлене тим, що в цій області Донбасу число росіян за мовою збільшувалось значно інтенсивніше, ніж чисельність росіян за етнічним походженням. І якщо в 1959 році питома вага росіян серед усього населення цієї східної області України складала 38,79%, то частка російськомовних — 47,41%, у 1970 році, відповідно, 41,84% та 55,29%, у 1979 році — 43,87% та 60,52%, і в 1989 році — 44,76% та 62,23%. Тобто, якщо в 1959 році російськомовні в Луганській області ще були в меншості, то починаючи з 1970 року вони перетворилися вже на більшість серед загальної чисельності населення.

Ще в 1931 році видатний український науковець Т. Олесевич попереджав про реальну загрозу повного зросійщення Донбасу і вказував, що “русифікація (російщення. — B.C.) Донбасу при сучасній радянській владі відбувається далеко інтенсивніше, аніж при колишній імперії. Явище, яке слід віднести виключно за рахунок спеціальної політики радянської влади, що старається обсадити цей терен, такий важливий для економіки цілого СРСР, московським робочим елементом. Одначе, політика ця йде цілком всупереч нормальному розвитку економіки України. Політика формування еміграції з України та імміграції з Московщини в Україну, без сумніву загрожує поважно станові посідання. Ще кільканадцять, а може менше десятка років такої політики і Донецький басейн може перетворитись в терен, заселений в більшості росіянами”.

Це наукове передбачення українського дослідника Т.Олесевича фактично здійснилося, але не лише за рахунок масового переселення росіян до Донбасу, а в результаті мовної асиміляції, зросійщення українців. Аналіз статистичних матеріалів свідчить, що зміни в мовній структурі населення Донбасу протягом 1959-1989 pp. Уже призвели до того, що росіяни за мовою перетворилися з меншини на більшість, хоча власне росіяни за етнічним походженням продовжували знаходитися в меншості.

Суттєва різниця між питомою вагою росіян та російськомовного населення була також і в Одеській області, перш за все, за рахунок значного числа зросійщених за мовою українців та євреїв. Так, якщо в 1959 році росіяни складали 21,73% загальної чисельності населення Одещини, то російськомовні — 35,78%, у 1970 році, відповідно, перші — 24,10%, другі — 39,63%, у 1979 році — 25,96% та 44,38%, і в 1989 році — 27,39% та 47,06%. Різниця між цими двома частками в 1959 році дорівнювала 14,05%, у 1970 році — 15,53%, у 1979 році— 18,53%,у 1989 році досягла 19,67%. Тобто, ця різниця постійно збільшувалася, від перепису до перепису.

Досить значною була також частка росіян та російськомовних серед усього населення ще двох областей: Запорізької та Харківської. У 1959 році частка перших серед загальної чисельності населення Запорізької області становила 25,89%, а других — 35,66%, у 1970 році, відповідно, 29,41% та 42,02%, у 1979 році — 31,45% та 47,22% і в 1989 році — 32,02% та 48,81%. У Харківській області, відповідно, у 1959 році — 26,40% та 37,29%, у 1970 році — 29,38% та 42,45%, у 1979 році - 31,79% та 46,87%, у 1989 році — 33,20% та 48,63%.

Різниця між частками російськомовного населення та росіян у 1959 році складала у Запорізькій — 9,77%, у Харківській — 10,89%, у 1970 році, відповідно за областями, 12,61% та 13,07%, у 1979 році — 15,77% та 15,08%, і в 1989 році — 16,79% та 15,43%. Порівняльний аналіз питомої ваги росіян за мовою та за етнічним походженням свідчить, що у 1989 році в цих двох областях росіяни становили лише третину загальної чисельності населення, а російськомовні — майже половину. Тобто, процеси мовної асиміляції на теренах Запоріжжя та Харківщини, як і в Донбасі та на Одещині, набули поширення протягом 1959-1989pp. У цих областях чітко визначилася тенденція до перетворення росіян за мовою вже у найближчій перспективі на абсолютну більшість серед усього населення.

Активно збільшувалася різниця між частками російськомовного населення та росіян ще в трьох областях: у Миколаївській, у Дніпропетровській та в Херсонській. Вона складала в 1959 році, відповідно за областями, 10,41%, 8,79% та 6,99%, у 1970 році - 12,95%, 10,12% та 8,14%, у 1979 році - 13,74%, 11,65% та 9,81%, найвищі показники були в 1989 році — 14,32%, 13,06% та 10,23%. Тобто, якщо в 1959 році серед населення Дніпропетровської області росіяни складали 17,19%, а російськомовні — 25,98%, то в 1989 році — 24,18% та 37,24%. У Миколаївській області у 1959 році на перших припадало 13,73% загальної чисельності населення, а на других — 24,14% і в 1989 році — 19,42% та 33,74%, у Херсонській: у 1959 році — 15,15% та 22,14% і в 1989 році — 20,17% та 30,40%.

Таким чином, серед усього населення восьми південних та східних областей України питома вага росіян за мовою була значно вищою за питому вагу росіян за етнічним походженням, і різниця між цими частками поступово, але невпинно збільшувалася. Це пояснюється тим, що в результаті мовної асиміляції (зросійщення), чисельність російськомовного населення зростала на цих теренах значно швидше, ніж збільшувалася чисельність власне етнічних росіян.

Ще в двох північних областях: у Сумській та Чернігівській, частка російськомовного населення була відносно вищою за частку росіян. Так, у 1959 році ця різниця становила на Сумщині — 6,18%, на Чернігівщині — 7,16% і в 1989 році, відповідно, 8,04% та 6,70%. Зокрема, якщо в 1959 році серед усього населення Сумської області росіяни складали 11,06%, то російськомовні — 17,24%, у 1989 році, відповідно, перші — 13,31%, другі — 21,35%, тобто, п’яту частину загальної чисельності населення цієї області. Серед усього населення Чернігівської області ці частки були порівняно нижчими і складали, відповідно, в 1959 році росіяни — 3,93%, російськомовні — 11,09%, у 1989 році — 6,83% та 13,53%.

У центральних та західних областях різниця між частками росіян та російськомовного населення була значно меншою, як і їхні рівні, хоча й тут намітилася тенденція до її поступового зростання. Ця різниця складала в Чернівецькій області в 1959 році — 4,02%, у 1989 році — 4,86%, у Житомирській — 3,09% та 4,16%, у Кіровоградській — 2,30% та 3,41%, у Полтавській — 1,52% та 2,97%, у Вінницькій — 2,05% та 2,78%, у Черкаській — 1,55% та 2,31%, у Хмельницькій — 1,60% та 2,18%.

У менш зросійщених областях Західної України, за винятком Чернівецької, вона залишалася досить незначною — близько одного відсотка. Зокрема, у Закарпатській області ця різниця становила в 1959 році — 0,94%, а в 1989 році— 1,05%, у Рівненській — 1,01%та0,96%,уЛьвівській — 3,05% та 0,92%, Івано-Франківській — 0,71 % та 0,73%, у Волинській — 0,83% та 0,69% і найменше в Тернопільській — 0,46% та 0,24%.

У всіх західних областях, окрім Львівської та Чернівецької, питома вага росіян та російськомовних серед усього населення була відносно невеликою — від двох до п’яти відсотків. Зокрема, в 1989 році в Чернівецькій області питома вага перших складала 6,70%, а других — 11,56%, у Львівській — 7,15% та 8,07%, у Рівненській — 4,60% та 5,56%, у Волинській — 4,43% та 5,12%, у Закарпатській — 3,97% та 5,02%, в Івано-Франківській — 2,28% та 2,52%. Тобто, і в цих областях спостерігалися процеси мовного зросійщення населення, бо питома вага росіян за мовою переважала частку росіян за етнічним походженням серед усього населення на цих теренах.

Необхідно підкреслити, що до Другої світової війни в Галичині, на Буковині та на Закарпатті росіян фактично не було, за винятком декількох сіл, де мешкали старообрядці, тим паче не було й мовного зросійщення. Тому і процеси мовної асиміляції в Західній Україні за своїми масштабами протягом 1959-1988pp. отримали значно менше розповсюдження, ніж в інших областях України, які знаходилися під владою Росії (СРСР) тривалий час.

Окремого дослідження потребує етнічний склад та мовна структура населення Києва. Хоча рівні часток росіян та російськомовних серед усього населення столиці України продовжували залишатися досить великими, порівняно з центральними областями, різниця між цими частками поступово зменшувалася. Це відбувалося в результаті того, що чисельність росіян за етнічним походженням зростала інтенсивніше, ніж чисельність росіян за мовою. До того ж, за 1959-1989pp. питома вага серед усього населення Києва як перших, так і других значно скоротилася, бо зростала частка як українців за етнічним походженням, так і за мовою, завдяки більш високим темпам приросту, насамперед за рахунок міграції з сусідніх областей.

Тому, якщо в 1959 році серед загальної чисельності населення столиці України росіяни складали 23,03%, то російськомовні — 53,78%, у 1970році, відповідно, 22,89% та 47,50%, у 1979 році — 22,38% та 45,34%, і в 1989 році — 20,86% та 41,13%. Тобто, якщо ще в 1959році абсолютну більшість населення Києва становили російськомовні, то з 1970 року вони перетворилися на меншість. Різниця між частками російськомовного населення та росіян за етнічним походженням складала в 1959 році — 30,75% (найвищий показник в Україні), у 1970 році — 24,61%, у 1979 році — 22,96% і в 1989 році — 20,27%.

Таким чином, порівняльний аналіз питомої ваги росіян та російськомовних серед загальної чисельності населення засвідчує, що частка перших переважала частку других як у цілому в Україні, так і в усіх трьох регіонах, а також в усіх без винятку областях. Крім того, різниця між цими частками протягом 1959-1989pp. постійно зростала, завдяки тому, що чисельність російськомовних збільшувалася значно швидше, ніж безпосередньо зростала чисельність росіян за етнічним походженням. Збільшення цієї різниці спостерігалося як у цілому в Україні, так і в усіх трьох регіонах, а також у більшості областей, за винятком чотирьох західних: Волинської, Львівської, Рівненської, Тернопільської, а також Чернігівської та міста Києва.

Активний розвиток процесів мовної асиміляції призвів до такого становища: якщо в 1989 році росіяни переважали лише серед населення однієї Кримської області, то російськомовні становили абсолютну більшість серед загальної чисельності населення Південного регіону, а також Кримської, Донецької та Луганської областей і мали також відносну більшість в Одеській. Крім того, російськомовні досягали майже половини загальної чисельності населення Донецько-Придніпровського регіону, а також Запорізької та Харківської областей.

Тобто, росіяни за мовою в кінці 80-х pp. уже стали більшістю в південних та східних областях, перш за все це стосується міського населення. Зрозуміло, що такі масштабні перетворення в мовній структурі населення України були спрямовані не на користь україномовних, а розгорнулися в сприятливому напрямку для російськомовних. Рівень частки українців був значно більшим за питому вагу українців за мовою серед усього населення України в цілому, в трьох її регіонах, а також в абсолютній більшості областей, бо значна частина українців за етнічним походженням були росіянами за рідною мовою.

Проведений порівняльний аналіз часток росіян за етнічним походженням та за мовою і українців за етнічним походженням та за мовою серед усього населення дозволяє констатувати, що за досліджуваний період (1959-1989pp.) процеси мовного зросійщення України значно посилилися, особливо в 70-80-ті pp.

Частка українців серед загальної чисельності україномовного населення. Важливі дані для розуміння сутності процесів мовної асиміляції можна отримати завдяки аналізу змін частки українців серед україномовного населення за 1959-1989pp. У результаті того, що природна мовна асиміляція українською більшістю етнічних меншин штучно гальмувалася, рівень частки українців серед україномовного населення залишався досить високим і до того ж мав тенденцію до незначного збільшення. Так, у 1959 році українці складали 98,39% загальної чисельності україномовного населення України, у 1970 році — 98,64%, у 1979 році — 98,71% і в 1989 році — 98,66%. Тобто, на україномовні етнічні меншини, разом узяті, припадало дещо більше одного відсотка загальної чисельності україномовного населення, до того ж, їхня частка в 1989 році навіть скоротилася, порівняно з 1959 роком.

Ці показники для українців знаходилися майже на одному рівні в усіх трьох регіонах, лише в Донецько-Придніпровському вони були дещо вищими. Так, серед україномовного населення цього регіону українці за етнічним походженням складали в 1959 році 98,99%, у 1970 році — 99,05%, у 1979 році — 99,02% і в 1989 році — 98,90%. У Південному регіоні вони становили, відповідно, 98,37%, 98,61%, 98,59%, 98,34% і у Південно-Західному— 97,99%, 98,37%, 98,54%, 98,57%. Отже, протягом 1959- 1989pp. у всіх регіонах ця частка знаходилася приблизно на одному рівні — 98-99%, тобто, українці складали абсолютну більшість загальної чисельності україномовного населення.

Досить незначні відмінності спостерігалися і за окремими областями. У 1989 році найнижчою питома вага українців була серед україномовного населення трьох областей: Житомирської — 94,29%, Хмельницької — 97,28% та Чернівецької — 97,23%. Така ситуація склалася тому, що в Житомирській та Хмельницькій областях зосереджувалися поляки, значна частина яких визнавали рідною українську мову, а в Чернівецькій області — україномовні молдовани.

Найвищою частка українців була серед україномовного населення Кримської області — 99,63% у 1989 році. У цій південній області, де українці складали меншість серед усього населення, мовна асиміляція ними етнічних меншин фактично не відбувалася, навпаки, майже половина етнічних українців визнавали рідною не власну національну, а чужу їм російську мову. Отже, етнічні українці складали абсолютну більшість серед україномовного населення в усіх областях без винятку.

Частка росіян серед загальної чисельності україномовного населення. У результаті незначного розвитку процесів мовної асиміляції українцями російської етнічної меншини в Україні, частка останніх серед україномовного населення залишалась досить малою, хоча в 1989 році вона дещо зросла, порівняно з 1959 роком. Це пов’язано з тим, що з початком розгортання українського національного відродження в кінці 80-хpp. дещо зросло число росіян, особливо в Західній та Центральній Україні, які визнавали за рідну не власну національну, а українську мову. Так, якщо в 1959 році україномовні росіяни складали 0,42% загальної чисельності україномовного населення України, в 1970 році — 0,41%, у 1979 році — знову 0,42%, то в 1989 році — 0,53%.

Спостерігалися деякі відмінності в числових показниках цієї частки за окремими регіонами. У Південно-Західному регіоні, де загальна чисельність росіян була значно меншою, ніж у двох інших регіонах, частка україномовних росіян серед україномовного населення залишалася досить незначною, хоча поступово збільшувалася, і становила в 1959 році — 0,24%, у 1970 році — 0,24%, у 1979 році — 0,25%, у 1989 році — 0,34%.

Частка україномовних росіян серед україномовного населення Донецько-Придніпровського та Південного регіонів була відносно більшою, порівняно з Південно-Західним, хоча їхня загальна чисельність продовжувала залишатись досить незначною. Зростання цієї частки відбулося лише за останній третій період (1979-1989pp.).

Так, у 1959 році питома вага україномовних росіян серед україномовного населення Донецько-Придніпровського регіону складала 0,66%, а Південного — 0,60%, то в 1970 році, відповідно, 0,63% та 0,58%, у 1979 році — 0,67% та 0,58% і в 1989 році піднялася до 0,80% та 0,77%.

Якщо порівняти рівень частки україномовних росіян серед україномовного населення окремих областей, то виявиться, що вищим він був у східних та південних, за винятком Кримської, нижчим — у західних. Зокрема, у 1989 році ця частка становила в Херсонській області — 1,15%, у Запорізькій — 1,10%, у Луганській — 0,98%, у Харківській — 0,97%, у Дніпропетровській — 0,88%, у Донецькій — 0,80%.

У західних областях ситуація помітно відрізнялася, частка україномовних росіян серед україномовного населення була мінімальною, і складала в 1989 році у Тернопільській — 0,17%, у Закарпатській — 0,19%, у Львівській — 0,23%, у Чернівецькій — 0,24%, у Волинській — 0,27%, у Рівненській — 0,29%. Це було пов’язано з тим, що загальна чисельність росіян у цих областях була досить незначною, порівняно зі сходом та півднем України.

Таким чином, проведений аналіз свідчить, що україномовне населення України складалося майже винятково лише з українців. Природна мовна асиміляція українською більшістю етнічних меншин штучно гальмувалася, особливо це стосувалося найбільшої з них за чисельністю — російської. Україномовні росіяни становили менше одного відсотка загальної чисельності україномовного населення України.

Частка росіян серед загальної чисельності російськомовного населення. Етнічний склад російськомовного населення України суттєво відрізнявся від етнічного складу україномовного. Проаналізуємо зміни складу російськомовного населення протягом 1959-1989pp. Завдяки тому, що загальна чисельність росіян за мовою зростала більш високими темпами, ніж чисельність росіян за етнічним походженням, частка останніх серед російськомовного населення України поступово скорочувалася. Зокрема, в 1959 році її рівень становив 68,41%, у 1970 році — 67,82%, у 1979 році — 66,38%, у 1989 році — 66,17%. Тобто, росіяни за етнічним походженням складали лите дві третини загальної чисельності російськомовного населення, а одну третину — асимільовані за мовою, зросійщені неросійські народи, перш за все російськомовні українці.

Простежимо за змінами питомої ваги росіян серед російськомовного населення окремих регіонів. Виявляється, що в більш зросійщених Південному та Донецько-Придніпровському регіонах ця частка поступово зменшувалась якраз внаслідок активного російщення. Так, якщо в 1959 році росіяни становили 70,78% загальної чисельності російськомовного населення Південного регіону, у 1970 році — 70,70%, у 1979 році — 69,73%, у 1989 році — 69,49%. У Донецько-Придніпровському регіоні: в 1959 році — 70,86%, 1970 році — 68,60%, 1979 році — 66,70%, і в 1989 році — 65,97%.

У Південно-Західному регіоні, на відміну від двох інших регіонів, питома вага росіян серед російськомовного населення була порівняно меншою, але тут вона мала тенденцію до поступового зростання. Тобто, якщо в 1959 році ця частка дорівнювала 57,55%, у 1970 році — 60,93%, у 1979 році — 60,72%, то в 1989 році піднялася до 61,59%. Зростання рівня частки росіян серед російськомовного населення цього регіону відбувалося тому, що процеси мовної асиміляції (зросійщення) тут не набули такого розвитку, яку Донецько-Придніпровському та в Південному регіонах. У Південно-Західному регіоні чисельність росіян зростала швидше, ніж число росіян за мовою неросійського етнічного походження, тобто російськомовного населення.

Істотні відмінності в змінах питомої ваги росіян серед російськомовного населення спостерігалися також і за окремими областями. Так, у більшості західних та центральних областей (в 12-ти), а також у столиці України, за 1959-1989pp. відбулося зростання її рівня. Серед них були: Вінницька, Волинська, Івано-Франківська, Київська, Львівська, Полтавська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська, а також південна Миколаївська. У всіх інших областях, насамперед, в східних та південних, спостерігалося зменшення питомої ваги росіян серед російськомовного населення.

Тобто, на сході та на півдні України продовжувала поширюватися мовна асиміляція неросійських етносів, головним чином українців, бо чисельність російськомовного населення зростала більш високими темпами, ніж збільшувалася чисельність власне етнічних росіян.

Необхідно зупинитися також на оцінці величини цієї частки в окремих областях. Найвищим, порівняно з іншими територіями, був рівень частки росіян серед російськомовного населення Західної України, окрім Чернівецької області. В останній була значна частина російськомовних українців та євреїв. Незначна чисельна величина цієї частки була пов’язана з тим, що процеси мовного зросійщення в західних областях не були такими довготривалими та всеохоплюючими, як у східних та південних. Зокрема, питома вага росіян серед російськомовного населення в 1989 році досягала в Тернопільській області — 83,67%, в Івано-Франківській — 81,42%, у Волинській — 81,36%, у Львівській — 78,74%, у Рівненській — 77,78%, у Закарпатській — 75,84%, і лише в Чернівецькій — 56,43%. Високою була ця частка також і в Кримській області — 80,99%, через те, що росіяни в ній складали абсолютну більшість серед усього населення.

Досить великою була також питома вага росіян серед російськомовного населення більшості областей центральної України. В цих областях значну частину всього населення складали сільські жителі, в переважній більшості українці. Вони були менше зросійщені за мовою, ніж міське населення. У1989 році частка росіян серед російськомовного населення становила в Київській області — 76,08%, у Полтавській — 74,27%, у Черкаській — 74,09%, у Кіровоградській — 73,92%, у Хмельницькій — 66,07%, і лише у Вінницькій та Житомирській вона була порівняно меншою, відповідно, 64,55% та 60,36%.

Нижчою була питома вага росіян серед російськомовного населення східних та південних областей. На цих теренах мовна асиміляція неросійських народів проходила найбільш інтенсивно, тут переважало міське населення, в середовищі якого мовна асиміляція у формі зросійщення відбувалася досить активно. У 1989 році ця частка досягала в Луганській області — 71,37%, у Харківській — 67,26%, у Запорізькій — 64,46%, у Донецькій — 64,03%, у Херсонській — 63,73%, у Дніпропетровській — 63,46%, в Одеській — 57,62%, у Миколаївській — 56,03%, а також у північній Сумській — 60,63%.

Найнижчим, порівняно з іншими територіями, був рівень частки росіян серед російськомовного населення столиці України та в Чернігівській області. У Києві, наприклад, у 1989 році вона дорівнювала 50,06%, але ще в 1959 році — лише 42,54%. Тобто, в столиці росіяни складали лише половину російськомовного населення, а другу половину — росіяни за мовою неросійського етнічного походження, перш за все, українці та євреї. У Чернігівській області, де чисельність росіян була порівняно незначною, і де відбувалося зменшення чисельності українців та україномовних, вони складали в 1989 році менше половини всього російськомовного населення (48,74%), а в 1959 році — ще менше, лише третину (33,93%).

Отже, частка росіян серед російськомовного населення, хоча й мала суттєві територіальні відмінності, але її рівень був значно меншим, порівняно з часткою українців серед україномовного населення.

Частка українців серед загальної чисельності російськомовного населення. Змінювалася також і питома вага українців серед російськомовного населення. Але на відміну від частки росіян, яка скорочувалася протягом 1959-1989pp., вона не зменшувалася, а, навпаки, поступово зростала. Так, якщо в 1959 році рівень частки українців складав 20,43% загальної чисельності російськомовного населення України, то в 1970 році піднявся до 22,77%, у 1979 році підвищився до 25,64%, і в 1989 році досяг 27,09%.

Порівняльний аналіз за регіонами засвідчує, що найбільш активно відбувалося зростання питомої ваги українців серед російськомовного населення в Донецько-Придніпровському, з 20,50% у 1959 році, 24,11% у 1970 році, 27,08% у 1979 році, до 28,79% у 1989 році. Тобто, збільшення за 1959-1989pp. становило 8,29%. У Південному регіоні ця частка також зросла за досліджуваний період на 5,47%, бо складала в 1959 році — 17,72%, у 1970 році— 19,77%,у 1979році —22,14%,ів 1989 році — 23,19%.

Хоча у Південно-Західному регіоні питома вага українців серед російськомовного населення і була вищою, ніж у Південному, але її зростання протягом 1959-1989pp. було нижчим — 3,36%, до того ж, у 1970 році її рівень навіть скоротився, порівняно з 1959 роком. Так, у 1959 році українці складали 23,26% загальної чисельності російськомовного населення цього регіону, в 1970 році — 22,02%, у 1979 році — 25,38%, і в 1989 році досягли 26,62%.

Збільшення частки українців серед російськомовного населення спостерігалося також і в більшості областей України, за винятком чотирьох західних: Волинської, Закарпатської, Львівської, Тернопільської, а також однієї північної: Чернігівської.

Найбільшим був рівень цієї частки у двох північних областях — Чернігівській та Сумській, а також у столиці України. Зокрема, на Чернігівщині питома вага українців серед російськомовного населення в 1959 році складала 57,77%, а в 1989 році — 45,03%, на Сумщині, відповідно, 34,12% та 36,97%, і в Києві — 31,36% та 37,38%.

Залишалася досить високою, на рівні 26-36% у 1989 році, і виявила тенденцію до активного зростання протягом 1959-1989pp. частка етнічних українців серед російськомовного населення найбільш зросійщених південних та східних областей, бо в 1959 році її рівень досягав лише 15-31%. Так, у Миколаївській області вона становила в 1959 році 31,49%, а в 1989році — 36,51%, у Херсонській, відповідно, 24,32% та 30,57%, у Донецькій — 21,74% та 30,26%, в Одеській — 19,25% та 29,66%, у Запорізькій — 20,28% та 22,83%, у Дніпропетровській — 21,56% та 29,27%, у Луганській— 15,27% та 28,62%. До речі, в Луганській області відбулося найбільше зростання цієї частки — на 13,35%. Значною вона була і на Харківщині, відповідно, 20,34% та 26,34%. Тобто, у 1989 році в цій східній області кожен четвертий росіянин за мовою був українцем за етнічним походженням.

У центральних областях питома вага етнічних українців серед російськомовного населення в 1989 році знаходилася на рівні 16-23%, хоча ще в 1959 році вона була на рівні 14-18%. Так, зокрема, ця частка складала в Житомирській області в 1959 році 15,31%, у 1989 році — 22,89%, у Черкаській, відповідно, 16,27% та 20,21%, у Кіровоградській — 16,27% та 20,21%, у Полтавській — 18,64% та 12,49%, у Вінницькій — 13,97% та 19,24%, у Хмельницькій — 14,98% та 18,96% і в Київській — 15,02% та 16,54%.

Відносно меншою, порівняно з сусідніми областями, була питома вага етнічних українців серед російськомовного населення Криму — 12,03% у 1959 році та 14,76% у 1989 році. Це було пов’язано з тим, що загальна чисельність українців у цій південній області виявилася значно меншою за чисельність росіян, незважаючи на широке розповсюдження процесів мовної асиміляції в середовищі корінної нації на півострові.

У Західній Україні питома вага українців серед російськомовного населення була найнижчою, порівняно з іншими областями. Однак і тут її рівень досягав 10-16%.

Зокрема, ця частка складала в Чернівецькій області в 1959 році 9,83%, у 1989 році — 16,08%, у Рівненській — 12,16% та 14,35%, у Волинській — 11,68% та 11,62%, в Івано-Франківській— 10,28% та 11,58%, у Львівській — 12,67% та 11,23%, у Закарпатській — 11,78% та 11,23% і в Тернопільській — 10,54% та 9,51%. Тобто, в західних областях кожен десятий росіянин за мовою був українцем за етнічним походженням.

Отже, за 1959-1989pp., внаслідок зросійщення, як у цілому в Україні, так і в усіх трьох регіонах, а також у більшості областей, зросла частка українців серед російськомовного населення. Це пояснюється тим, що чисельність росіян за мовою українського етнічного походження, тобто, число російськомовних українців, збільшувалася значно швидше, ніж власне етнічних росіян. Мовне зросійщення України вже призвело до того, що в 1989 році кожен четвертий серед російськомовних був українцем за етнічним походженням. Росіяни складали лише дві третини загальної чисельності російськомовного населення в Україні.

Висновки. Таким чином, підводячи підсумки проведеного аналізу змін чисельності україномовного та російськомовного населення України за 1959-1989 pp., варто зробити такі висновки:

Динаміка чисельності україномовного та російськомовного населення. У цілому в Україні темпи приросту чисельності російськомовного населення за 1959-1989pp. були значно вищими (66,12%), ніж україномовного (8,87%). До того ж, перевага спостерігалася не лише у відносних, але і в абсолютних показниках приросту. Так, російськомовне населення збільшилося за тридцять років на 6 млн. 726,2 тис. осіб, а україномовне — лише на 2 млн. 709,6 тис. осіб.

Відносно сприятлива ситуація для зростання чисельності україномовного населення в Україні залишалася лише протягом першого періоду (1959-1970pp.), коли воно мало перевагу над російськомовним населенням в абсолютних показниках, але поступалося у відносних. За другий та за третій періоди (1970-1989pp.) загальна чисельність всього населення України збільшувалася переважно не за рахунок україномовного, а завдяки зростанню чисельності російськомовного населення.