Этнографический блог о народах и странах мира их истории и культуре

Самые интересные заметки

РЕКЛАМА



Україномовне та російськомовне населення: чисельність та структура. Частина 1
Этнография - История Украины

Україномовне та російськомовне населення: чисельність та структура. Частина 1

Порівняльна характеристика приросту чисельності україномовного та російськомовного населення за 1959-1989pp. Зміни етнічного складу населення України не збігалися зі змінами структури населення за рідною мовою, головним чином внаслідок розгортання процесів мовної асиміляції. За визнанням як рідної мови все населення України поділялось на дві великі за числом групи: україномовні та російськомовні. Щоб дослідити мовну структуру населення України, проведемо порівняльний аналіз змін чисельності та територіального розміщення обох цих груп за 1959-1989pp.

За перший період (1959-1970pp.) чисельність україномовного населення в Україні збільшилася на 2 млн. 139,7 тис. осіб, тобто на 7,00%, а чисельність російськомовного населення — на 3 млн. 081,7 тис. осіб, або на З0,30%. За другий період (1970-1979 рр.) чисельність першої групи зросла лише на 215,5 тис. осіб (0,66%), а другої — на 2 млн. 293,8 тис. осіб (17,31%). За третій період (1979-1989pp.), відповідно за групами, 354,4 тис. осіб (1,08%) та 1 млн. 350,7 тис. осіб (8,69%).

У цілому ж, за тридцять років (1959-1989pp.) приріст чисельності україномовного населення становив 2 млн. 709,6   тис. осіб, тобто лише 8,87%. За цей же час чисельність російськомовного населення зросла на 6 млн. 726,2 тис. осіб або на 66,12%.

Статистичні дані переписів населення переконливо свідчать про те, що перевага була не лише у темпах приросту чисельності російськомовного населення, порівняно з україномовним населенням, але й в абсолютних показниках як у цілому за тридцять років, так і за всі три часові періоди. Зокрема, якщо за перший період ця перевага в абсолютних показниках була в півтора рази, то в 70-ті роки (другий період) для україномовного населення склалася справді катастрофічна ситуація. Приріст чисельності російськомовного населення за цей час був більше ніж удесятеро більшим, порівняно з україномовним населенням. Така ж несприятлива для україномовного населення тенденція зберігалась й у 80-ті роки. Чисельність російськомовного населення за третій період зростала майже вчетверо швидше, ніж україномовного.

Аналіз статистичних матеріалів засвідчує, що в цілому за 1959-1989 pp. зростання чисельності україномовного населення в абсолютних показниках більше ніж удвічі поступалося приросту російськомовного населення. З усіх трьох періодів лише перший був відносно сприятливим для україномовного населення. На цей період припадало 78,97% його загального приросту за 1959-1989pp., на другий — лише 7,95%, а на третій — 13,08%. Отже, україномовне населення зростало переважно лише за перший період, на другий та на третій періоди, разом узяті, припадало менше чверті загального приросту його чисельності за тридцять років.

Темпи приросту чисельності російськомовного населення виявили також тенденцію до поступового зниження, але не так стрімко, як україномовного. Якщо взяти за 100% загальний приріст російськомовного населення за 1959-1989pp., то на перший період припадає 45,82%, на другий - 34,10%, на третій - 20,08%.

Таким чином, аналіз статистичних матеріалів свідчить, що в динаміці чисельності україномовного населення за досліджуваний період виявилися досить небезпечні для нього тенденції. З іншого боку, простежувалося невпинне зростання російськомовного населення та перевага його не лише в темпах приросту, але й в абсолютних показниках, порівняно з україномовним населенням. Це є яскравим прикладом етномовних наслідків радянської політики російщення України.

Зміни в чисельності як україномовного, так і російськомовного населення мали значні територіальні відмінності. За перший період відбувалося збільшення чисельності обох цих груп населення в усіх трьох регіонах, але досить різними темпами. Так, чисельність україномовного населення зросла за цей час у Південно-Західному регіоні на 1 млн. 364,2 тис. осіб, або на 8,21%, а чисельність російськомовного населення — на 308,4 тис. осіб, або на 16,59%. У Донецько-Придніпровському регіоні приріст першої групи населення складав лише 365,6 тис. осіб (3,20%), а другої групи набагато більше — 1 млн. 919,2 тис. осіб (31,34%). У Південному регіоні він становив, відповідно, 409,9 тис. осіб (16,17%) та 854,1 тис. осіб (39,00%).

Отже, темпи приросту чисельності російськомовного населення в усіх трьох регіонах за перший період перевищували темпи зростання україномовного населення, а у Донецько-Придніпровському та Південному значна перевага зберігалася і в абсолютних показниках. Лише в Південно-Західному регіоні абсолютний приріст чисельності україномовного населення був вищим, порівняно зі зростанням числа російськомовного населення.

За другий період (1970-1979pp.) темпи приросту чисельності україномовних були значно нижчими, порівняно з російськомовними. У Донецько-Придніпровському регіоні відбулося навіть суттєве скорочення чисельності україномовного населення — на 360,5 тис. осіб, або на 3,06%. Навпаки, чисельність російськомовного населення в цьому промисловому регіоні за другий період зросла на 1 млн. 323,8 тис. осіб (найвищий рівень в абсолютних показниках серед усіх трьох регіонів), або на 16,46%. У Південно-Західному регіоні приріст україномовного населення складав 503,1 тис. осіб, (найвищий рівень в абсолютних показниках, 2,80%), а російськомовного — 355,5 тис. осіб (16,40%), у Південному, відпоі5Ідно, 72,9 тис. осіб (2,48%) та 614,5 тис. осіб (20,19%).

Протягом третього періоду (1979-1989pp.) у динаміці чисельності як україномовного, так і російськомовного населення продовжували проявлятися ті ж самі тенденції, які склалися в 70-ті pp. За цей час у Південно-Західному регіоні приріст чисельності україномовного населення становив 430,3 тис. осіб (2,33%), а російськомовного — 194,0 тис. осіб (7,69%).

У Південному регіоні число україномовних за цей час збільшилося на 86,3 тис. осіб (2,86%), а російськомовних — на 412,9 тис. осіб (11,29%). У Донецько-Придніпровському регіоні у 80-ті pp., як і за попередній другий період, зростала лише чисельність російськомовного населення — на 743,9 тис. осіб (7,94%), а чисельність україномовного продовжувала зменшуватися — на 162, 2 тис. осіб (1,42%).

У цілому ж, за 1959-1989pp. темпи приросту чисельності україномовного населення були відносно незначними у Південному регіоні - 569,1 тис. осіб (22,45%) та в Південно-Західному - 2 млн. 297,6 тис. осіб (13,83%). В індустріальному Донецько-Придніпровському регіоні спостерігалось навіть його зменшення — на 157,1 тис. осіб, або на 1,38%.

Навпаки, чисельність російськомовного населення зросла за 1959-1989pp. у всіх без винятку регіонах, ідо того ж значно вищими темпами, порівняно з україномовним. Зокрема, чисельність російськомовного населення збільшилася у Південному регіоні на 1 млн. 881,5 тис. осіб (85,91%), у Донецько-Придніпровському — на 3 млн. 986 тис. осіб (найвищий абсолютний показник, 65,11%), у Південно-Західному — на 857,9 тис. осіб (46,15%). Якщо взяти за 100% загальний приріст чисельності російськомовного населення в цілому в Україні, то на Донецько-Придніпровський регіон припадало 59,27%, на Південний — 27,97%, а на Південно-Західний — 12,76%.

Таким чином, за тридцять років відбулися значні зміни в чисельності як російськомовного, так і україномовного населення, але не на користь останнього, особливо у Донецько-Придніпровському регіоні, де відбувалося його інтенсивне скорочення.

Важливий результат дає порівняльний аналіз зростання чисельності україномовного та російськомовного населення з темпами приросту всього населення України. Так, за 1959-1989pp. темпи приросту загальної чисельності населення складали 22,89%, україномовного — 8,87%, а російськомовного — 66,12%.

Ще більш істотні відмінності в темпах приросту всього населення України та його окремих груп за мовою спостерігалися за регіонами. Зокрема, у Південно-Західному регіоні за тридцять років чисельність усього населення зросла на 16,30%, україномовного —на 13,83%, а російськомовного — на 46,15%. У Південному регіоні ці показники становили, відповідно, 50,41%, 22,45% та 85,91%. Загальна чисельність населення індустріального Донецько-Придніпровського регіону за 1959-1989pp. збільшилася на 22,10%, російськомовного населення зросла на 65,11%, а україномовного населення, навпаки, скоротилася на 1,38%.

Таким чином, темпи зростання чисельності російськомовного населення значно перевищували темпи приросту всього населення як у цілому в Україні, так і в усіх трьох регіонах. У той же час, зростання чисельності україномовного населення поступалося темпам приросту всього населення, а в Донецько-Придніпровському регіоні відбувалося навіть його зменшення.

Ще більші відмінності в темпах приросту чисельності як україномовного, так і російськомовного населення спостерігалися за окремими областями. Так, за перший період чисельність україномовного населення скоротилася в чотирьох областях: у Донецькій, у Луганській, у Вінницькій та в Сумській (удвох останніх внаслідок цього відбулося зменшення всього населення). За другий період чисельність україномовного населення знизилася вже в 13-ти, а в третьому — в 12-ти областях. Усього ж, за 1959- 1989pp. з 25-ти областей України, чисельність україномовного населення зменшилася в десяти.

За тридцять років найбільш значне скорочення спостерігалося у двох східних, найбільш зросійщених областях: у Луганській — на 257,8 тис. осіб, тобто на 20,56% та в Донецькій — на 270,5 тис. осіб (14,29%). Зменшення чисельності україномовного населення відбувалося також і в переважній більшості центральних та північних областей — історичному центрі української нації: у Вінницькій — на 237,7 тис. осіб (12,01%), у Чернігівській — на 161,9 тис. осіб (11,79%), у Сумській — на 133,3 тис. осіб (10,68%), у Хмельницькій —на 112,9 тис. осіб (7,51%), у Житомирській — на 98,3 тис. осіб (6,83%), у Кіровоградській — на 47,0 тис. осіб (4,39%), у Черкаській — на 44,8 тис. осіб (3,19%), у Полтавській — на 10,8 тис. осіб (0,71%).

У всіх інших областях України відбувався приріст чисельності україномовного населення, але його темпи були доволі різними. Зокрема, найвищий рівень цього приросту в абсолютних та відносних показниках спостерігався у Києві — 999,7 тис. осіб (207,14%), при чому він розподілявся за окремими періодами більш-менш рівномірно. У Криму чисельність україномовного населення за 1959- 1989pp. зросла на 187,0 тис. осіб (130,68%), але в основному лише за перший період. Такий високий рівень у відносних показників приросту був пов’язаний головним чином з тим, що в Криму загальна чисельність україномовного населення залишалася в цілому незначною.

Досить значні темпи приросту україномовного населення спостерігалися також і в областях Західної України. Зокрема, в Закарпатській — на 291, 3 тис. осіб (42,74%), у Львівській — на 646,4 тис. осіб (35,55%), в Івано-Франківській — на 298,8 тис. осіб (28,68%), у Чернівецькій — на 139,2 тис. осіб (26,41%), у Рівненській — на 224,6 тис. осіб (25,84%), у Волинській — на 158,4 тис. осіб (18,82%). Суттєво меншими вони були лише в одній західній області — Тернопільській, відповідно, 82,4 тис. осіб (7,85%).

Вищим, ніж у середньому в Україні за відносними показниками, був також рівень приросту чисельності україномовних у Херсонській — 202,8 тис. осіб (31,93%) та в Дніпропетровській — 393,8 тис. осіб (19,94%) областях. В інших п’яти областях приріст чисельності україномовного населення був досить незначним і складав у Запорізькій — 118,0 тис. осіб (13,04%), у Миколаївській — 98,1 тис. осіб (12,99%), в Одеській — 80,2 тис. осіб (8,01%), у Київській — 108,2 тис. осіб (6,76%), у Харківській — 46,2 тис. осіб (2,96%). Необхідно підкреслити, що основна частина приросту чисельності на цих територіях була досягнута лише за рахунок першого періоду, бо за другий період відзначалося зменшення числа україномовних у Запорізькій, в Одеській та в Харківській областях, у третьому — в Одеській та в Київській.

На відміну від україномовного населення, чисельність російськомовного зростала в усіх областях України, крім двох західних: Львівської, де скорочення складало 5,0 тис. осіб (2,04%) та Тернопільської, відповідно, 1,9 тис. осіб (6,07%).

За тридцять років більше ніж удвічі зросла чисельність російськомовного населення у Херсонській області — на 193,6 тис. осіб (106,08%), у Дніпропетровській — на 738,1 тис. осіб (105,01%), а також у Полтавській — на 118,8 тис. осіб (105,98%). Для порівняння, на Полтавщині за 1959- 1989pp. відбувалося зменшення чисельності україномовного населення.

Більше ніж на 50% збільшилася чисельність російськомовного населення у південних, у східних та в деяких центральних областях України. Зокрема, у Київській — на 104,4 тис. осіб (98,58%), у Запорізькій — на 490,5 тис. осіб (93,97%), у Кримській — на 971,0 тис. осіб (93,58%), у Миколаївській — на 203,5 тис. осіб (83,13%), у Києві — на 464,1 тис. осіб (78,14%), у Черкаській — на 67,2 тис. осіб (74,42%), в Одеській — на 509,9 тис. осіб (70,31%), у Харківській — на 603,1 тис. осіб (64,10%), у Донецькій — на 1 млн. 303,2 тис. осіб (найбільший приріст в абсолютних показниках, 56,86%), у Луганській — на 615,3 тис. осіб (52,92%), а також у західній Закарпатській — на 24,3 тис. осіб (63,61%).

Відносно нижчими були темпи приросту в більшості областей Західної та Правобережної України: в Івано-Франківській — 21,6 тис. осіб (47,26%), у Кіровоградській — 55,7 тис. осіб (42,75%), у Хмельницькій — 33,8 тис. осіб (38,67%), у Житомирській — 48,8 тис. осіб (35,75%), у Рівненській — 16,3 тис. осіб (33,61%), у Чернівецькій — 26,4  тис. осіб (32,04%), у Волинській – 9,7 тис. осіб (21,80%), у Вінницькій —28,4 тис. осіб (20,67%).

Найменшими були темпи приросту чисельності російськомовного населення у двох північних областях: у Сумській — 43,7 тис. осіб (16,74%) та в Чернігівській — 18,8 тис. осіб (10,90%). При цьому варто підкреслити, що в цих областях відбувалося значне скорочення чисельності всього населення, в тому числі й українців та україномовного населення.

Отже, темпи приросту чисельності україномовного населення за 1959-1989pp. істотно поступалися темпам зростання чисельності російськомовних у більшості областей України, за винятком Львівської, Тернопільської, Кримської та Києва. Перевага в абсолютних показниках була лише в дев’яти областях, у тому числі в семи західних: у Волинській, у Закарпатській, в Івано-Франківській, у Львівській, у Рівненській, у Тернопільській, у Чернівецькій, а також у Київській та в Херсонській і в столиці України. В інших 16-ти областях абсолютний приріст чисельності російськомовних переважав абсолютне зростання числа україномовних.

Територіальне розміщення україномовного та російськомовного населення. Внаслідок відмінностей у темпах приросту, протягом 1959-1989pp. змінювалося також і територіальне розташування як україномовного, так і російськомовного населення за окремими областями та регіонами. Так, якщо взяти за 100% окремо як чисельність україномовного, так і російськомовного населення в цілому в Україні, то в Південному регіоні в 1959 році проживало 2 млн. 535,1 тис. осіб, 8,29% загальної чисельності україномовного та 2 млн. 190,1 тис. осіб, 21,53% загального числа російськомовного населення, а в 1989 році, відповідно, 3 млн. 104,2 тис. осіб (9,33%) та 4 млн. 071,6 тис. осіб (24,09%). Тобто, в цьому регіоні проживав кожен десятий україномовний та кожен четвертий російськомовний мешканець України.

Важливий результат для розуміння територіальних відмінностей етномовних процесів в Україні дає порівняльний аналіз розміщення україномовного та російськомовного населення в Південно-Західному та в Донецько-Придніпровському регіонах, в яких загальна чисельність всього населення була приблизно однаковою. Так, у Донецько-Придніпровському регіоні у 1959 році проживало 11 млн. 415,8 тис. осіб, 37,36% чисельності усього україномовного та 6 млн. 123,2 тис. осіб, 60,20% числа усього російськомовного населення України. У Південно-Західному регіоні, відповідно, перша група нараховувала 16 млн. 611,4 тис. осіб (54,35%), а друга — 1 млн. 858,8 тис. осіб (18,27%).

У 1989 році в Донецько-Придніпровському регіоні зосереджувалося 11 млн. 258,7 тис. осіб (33,84%) україномовних та 10 млн. 110,0 тис. осіб (59,83%) російськомовних. У Південно-Західному регіоні чисельність перших становила 18 млн. 909,0 тис. осіб (56,83%), других — 2 млн. 716,7 тис. осіб (16,08%). Тобто, в Південно-Західному регіоні знаходилася абсолютна більшість усього україномовного, а в Донецько-Придніпровському — абсолютна більшість усього російськомовного населення України.

Отже, порівняльний аналіз територіального розміщення україномовного та російськомовного населення свідчить про їхні суттєві відмінності. Завдяки різниці у темпах приросту чисельності обох груп за окремими регіонами за 1959-1989 pp. збільшилася частка україномовного населення, яке проживало в Південно-Західному та Південному регіонах, за рахунок її скорочення в Донецько-Придніпровському. З іншого боку, частка російськомовного населення за цей час зросла лише в Південному регіоні, в результаті її зменшення в Південно-Західному та в Донецько-Придніпровському регіонах. Незважаючи на ці зміни, основним ареалом розселення україномовного населення залишався Південно-Західний регіон, а російськомовного населення — Донецько-Придніпровський, більше 50% загальної чисельності.

Розміщення україномовного та російськомовного населення було досить різним також і за окремими областями. Найбільша концентрація російськомовного населення спостерігалась у 1989 році в Києві, в східних та в південних областях, більше ніж по одному мільйону в кожній з них. Зокрема, у Донецькій — 3 млн. 593,8 тис. осіб (21,26%), тобто кожен п’ятий російськомовний житель України, у Кримській — 2 млн. 008,6 тис. осіб (11,88%), у Луганській — 1 млн. 778,0 тис. осіб (10,52%), у Харківській — 1 млн. 544,0 тис. осіб (9,13%), у Дніпропетровській — 1 млн. 441,0 тис. осіб (8,52%), в Одеській — 1 млн. 235,1 тис. осіб (7,30%), у Києві —1 млн. 058,0 тис. осіб (6,26%), Запорізькій — 1 млн. 012,5 тис. осіб (5,99%). Тобто, у цих семи областях та в Києві в 1989 році зосереджувалось 4/5 (80,86%) усього російськомовного населення України. Значно менше було російськомовних, порівняно з сусідніми областями, ще в двох південних: у Миколаївській — 448,3 тис. осіб (2,65%) та в Херсонській — 376,1 тис. осіб (2,22%).

На всі інші 16 областей припадало менше 15% загального числа російськомовного населення України. Зокрема, в семи областях центральної та північної України, а також у західній Львівській, частка російськомовних від загальної їхньої чисельності становила від одного до двох відсотків у кожній з них: у Сумській — 304,8 тис. осіб (1,80%), у Львівській — 240,4 тис. осіб (1,42%), у Полтавській — 230,9 тис. осіб (1,36%), у Київській — 210,3 тис. осіб (1,24%), у Чернігівській — 191,2 тис. осіб (1,13%), у Кіровоградській — 186,0 тис. осіб (1,10%), у Житомирській — 185,3 тис. осіб (1,09%).

У дев’яти областях Правобережної та Західної України чисельність російськомовного населення була відносно невеликою. Там проживало менше одного відсотка цієї групи населення в кожній з областей, зокрема: у Вінницькій — 165,8 тис. осіб (0,98%), у Черкаській — 157,5 тис. осіб (0,93%), у Хмельницькій — 121,2 тис. осіб (0,71%), у Чернівецькій — 108,8 тис. осіб (0,64%), в Івано-Франківській — 67,3 тис. осіб (3,39%), у Рівненській — 64,8 тис. осіб, у Закарпатській — 62,5 тис. осіб (0,36%), у Волинській — 54,2 тис. осіб (0,32%) і найменше у Тернопільській — 29,4 тис. осіб (0,17%).

На відміну від розселення російськомовного населення, територіальне розміщення україномовного населення за окремими областями було більш рівномірним. У 1989 році найвищою серед усіх областей України була чисельність україномовного населення, зосередженого у Львівській — 2 млн. 464,7 тис. осіб (7,47%) та в Дніпропетровській — 2 млн. 368,3 тис. (7,11%) областях.

У всіх інших областях знаходилось від двох до п’яти відсотків загальної чисельності україномовних у кожній, за винятком однієї Кримської області. Зокрема, у Вінницькій області проживало 1 млн. 741,8 тис. осіб (5,23%), у Київській — 1 млн. 709,7 тис. осіб (5,13%), у Донецькій — 1 млн. 622,7 тис. осіб (4,87%), у Харківській — 1 млн. 604,7 тис. осіб (4,82%), у Полтавській — 1 млн. 502,2 тис. осіб (4,51%), у Києві — 1 млн. 482,3 тис. осіб (4,45%), у Хмельницькій — 1 млн. 389,4 тис. осіб (4,17%) у Черкаській —     млн. 360,9 тис. осіб (4,09%), в Івано-Франківській — 1 млн. 340,8 тис. осіб (4,02%), у Житомирській — 1 млн. 340,2 тис. осіб (4,02%), у Чернігівській — 1 млн. 211,3 тис. осіб (3,64%), у Тернопільській — 1 млн. 132,1 тис. осіб (3,40%), у Сумській — 1 млн. 114,3 тис. осіб (3,34%), у Рівненській — 1 млн. 093,8 тис. осіб (3,28%), в Одеській — 1 млн. 081,8 тис. осіб (3,28%), у Кіровоградській — 1 млн. 023,3 тис. осіб (3,07%), у Запорізькій — 1 млн. 023,2 тис. осіб (3,07%), у Волинській — 1 млн. 001 тис. осіб (3,00%).

Менше одного мільйона україномовних знаходилося ще у кожній з п’яти областей: Луганській — 996,0 тис. осіб (2,99%), Закарпатській — 972,8 тис. осіб (2,92%), Миколаївській — 853,3 тис. осіб (2,56%), Херсонській — 838,0 тис. осіб (2,51%) та Чернівецькій —666,2 тис. осіб (2,00%). Найменше, лише близько одного відсотка всього україномовного населення України, припадало на Кримську область — 330,1 тис. осіб (0,99%).

Отже, порівняльний аналіз розселення україномовного та російськомовного населення за окремими областями свідчить, що перша група розміщувалась більш-менш рівномірно на всій території України, незважаючи на те, що загальна чисельність населення кожної області не була однакова, наприклад, населення Чернівецької області складало менше одного млн. осіб, а Донецької — більше п’яти млн. осіб. Виявилася така закономірність: великі за загальною чисельністю населення східні й частково південні області більше ніж удвічі перевищували західні, але внаслідок їхнього зросійщення чисельність україномовного населення кожної з цих областей була меншою, ніж у західних. Наприклад, у Донецькій області було менше число україномовних, ніж удвічі меншій за загальною чисельністю населення Львівській.

На відміну від україномовного, абсолютна більшість російськомовного населення зосереджувалась переважно у південних та в східних областях. Якщо порівняти частку російськомовного населення з часткою україномовного в кожній області окремо, то перша з них переважала у восьми областях: у Дніпропетровській, у Донецькій, у Запорізькій, у Кримській, у Луганській, у Миколаївській, в Одеській, у Харківській та в столиці України — Києві, і поступалася в інших 17-ти областях.

Частки україномовних та російськомовних серед загальної чисельності населення України. Політика російщення України, яка особливо посилилася у 70-80-ті pp., мала досить негативний вплив на зростання чисельності україномовного населення. Завдяки більш високим темпам приросту чисельності російськомовних, порівняно зі зростанням числа україномовних, питома вага перших серед усього населення України поступово збільшувалась за рахунок невпинного скорочення частки других, відповідно, на 8,54% та на 8,33%.

Так, якщо в 1959 році чисельність україномовного населення складала 30 млн. 562,3 тис. осіб, тобто 73,00% загальної чисельності населення України, а російськомовного населення — 10 млн. 172,1 тис. осіб (24,30%), то в 1970 році, відповідно за групами, 32 млн. 702,0 тис. осіб (69,39%) та 13 млн. 253,8 тис. осіб (28,12%). У 1979 році перша група нараховувала 32 млн. 917,5 тис. осіб (66,35%), друга група — 15 млн. 547,6 тис. осіб (31,34%).

Хоча у 1989 році загальна чисельність україномовних збільшилася в абсолютних показниках, але їхня частка серед усього населення України ще більше скоротилася і становила 33 млн. 271,9 тис. осіб, тобто лише 64,67%. У той же час загальна чисельність російськомовних та їхня частка серед усього населення продовжували неухильно зростати і досягла 16 млн. 898,3 тис. осіб, тобто, 32,84% загальної чисельності населення України.

Отже, якщо в 1959 році співвідношення між україномовними та російськомовними в Україні становило як 3:1, то в 1989 році — лише як 2:1. Таким був конкретний результат політики російщення України.

Частки україномовних та російськомовних серед загального приросту чисельності всього населення України. Ще більш несприятливі тенденції для україномовних виявилися, при порівнянні рівня їхньої частки з часткою російськомовних серед приросту чисельності всього населення України. Так, якщо за перший період (1959-1970pp.) частка україномовних серед загального приросту всього населення складала 40,70%, то частка російськомовних — 58,62%, за другий період (1970-1979pp.), відповідно, 8,68% та 92,39%, за останній третій період (1979-1989pp.) — 19,23% та 73,30%.

Звертає увагу на себе й той факт, що найменшою була частка україномовних серед загального приросту чисельності населення за другий період (70-ті pp.). До того ж, необхідно зазначити, що за цей час відбулося скорочення чисельності етнічних меншин, які визнавали рідними власні національні мови, без урахування росіян. Внаслідок цього сума часток приросту україномовних та російськомовних перевищувала 100%. У цілому ж, за 1959-1989pp. частка україномовних становила лише 28,26% загального приросту чисельності населення України, а питома вага російськомовних досягала 70,19%.

Тобто, із загального приросту всього населення України за тридцять років (1959-1989pp.) сім із десяти були російськомовними і лише три — україномовними. Ще більш несприятливе співвідношення з російськомовними склалося для україномовних у 70-80-ті pp. Так, за другий період із загального приросту всього населення України лише один із десяти був україномовним, а дев’ять — російськомовними, за третій період, відповідно, два та вісім.

Отже, порівняльний аналіз свідчить: по-перше, питома вага україномовних серед загального приросту чисельності всього населення була значно меншою, ніж їхня частка серед усього населення України. І навпаки, питома вага російськомовних серед загального приросту чисельності населення виявилася значно вищою за їхню частку серед усього населення. По-друге, за всі три періоди російськомовні складали абсолютну більшість серед приросту чисельності всього населення, а україномовні опинилися в меншості.

Таким чином, чітко простежувалася тенденція, спрямована на поступове перетворення російськомовної меншини у більшість населення України. Інакше кажучи, за тридцять років загальна чисельність населення України збільшувалася переважно не за рахунок україномовних, а завдяки російськомовним. Тобто, протягом 1959-1989pp. відбувалося російщення України, її поступова, але невпинна деукраїнізація.

Ще більші відмінності спостерігалися за окремими регіонами. Зокрема, найвищою частка україномовних була серед усього населення Південно-Західного регіону, однак і тут вона мала тенденцію до поступового скорочення. Так, якщо у 1959 році україномовні складали 87,26% загальної чисельності населення цього регіону, в 1970 році - 86,88%, у 1979 році - 85,86%, то в 1989 році — 85,41%. Тобто за 1959-1989pp. скорочення становило 1,85%.

Значно меншою була питома вага україномовних серед усього населення Донецько-Придніпровського та Південного регіонів, до того ж вона постійно знижувалася від перепису до перепису. Так, зокрема, у Донецько-Придніпровському регіоні в 1959 році україномовне населення складало майже дві третини (64,26%), у 1970 році — 58,74%, у 1979 році — 54,35%, а в 1989 році лише дещо більше половини — 51,90% загальної чисельності всього населення. Отже, за тридцять років частка україномовних серед населення цього регіону скоротилася на 12,36%.

Ще більш несприятлива, навіть небезпечна ситуація для розвитку україномовного середовища склалася у Південному регіоні. Так, якщо у 1959 році україномовні становили абсолютну більшість серед населення цього регіону — 50,04%, то заданими наступних переписів уже перетворилися на меншість. Хоча для таких кардинальних змін не було жодних об’єктивних причин. Зокрема, у 1970 році частка цієї групи була на рівні 46,15%, у 1979 році — 42,66%, а в 1989 році зменшилась до 40,74%. У цілому ж, за 1959-1989pp. частка україномовних серед усього населення Південного регіону скоротилася на 9,30%.

Серед загального приросту чисельності населення частка україномовних була значно меншою, ніж їхня питома вага серед усього населення як у цілому в Україні, так і в усіх трьох її регіонах. Порівняно з іншими територіями, найбільш сприятливе становище для україномовних було у Південно-Західному регіоні. Однак і в ньому відбувалося скорочення питомої ваги україномовних у загальному прирості чисельності населення, особливо в 70-ті pp. Так, якщо в 1959-1970pp. ця частка досягала 82,54% усього приросту чисельності населення регіону, то в 1970-1979pp. - 60,43%, у 1979-1989pp. - 69,58%. У цілому ж, за тридцять років частка україномовних серед приросту загальної чисельності населення складала 74,03%, тобто, 3/4, що було значно менше питомої ваги україномовних серед усього населення цього регіону.

Значно складнішою для україномовного населення було становище у Південному регіоні, де воно з 1970 року вже знаходилося в меншості. Так, якщо за перший період його частка серед приросту чисельності всього населення регіону становила 31,19%, то за другий період — лише 10,52% і за третій — 15,79%. У цілому ж, за 1959- 1989pp. частка україномовних серед загального приросту чисельності всього населення регіону була меншою за чверть — лише 22,29%.

Загрозливе становище для україномовного населення склалося і в Донецько-Придніпровському регіоні, де зростання його чисельності відбувалося лише за перший період (1959-1970pp.). За цей час частка україномовних серед приросту всього населення була досить незначною і становила лише 15,96%. За другий та за третій періоди, а також у цілому за 1959-1989pp. у Донецько-Придніпровському регіоні спостерігалося значне скорочення чисельності україномовного населення і тому частка україномовних серед приросту всього населення цього регіону була відсутня зовсім.

У результаті політики російщення штучно створювалися умови для інтенсивного зростання питомої ваги російськомовних серед загальної чисельності населення всіх без винятку регіонів, за рахунок зменшення частки україномовних. Найвищою питома вага російськомовних була серед населення Південного регіону і складала у 1959 році 43,23%, у 1970 році — 47,71%, у 1979 році —51,72%, а в 1989 році — 53,43%.

Досить значною була також частка російськомовних серед населення індустріального Донецько-Придніпровського регіону. Зокрема, у 1959 році ця частка становила 34,47%, тобто, лише дещо більше третини чисельності всього населення, у 1970 році — 40,10%, у 1979 році — 44,57%, у 1989 році — 46,61%.

Таким чином, за 1959-1989pp. частка російськомовного населення серед усього населення Південного регіону збільшилася на 10,20%, а Донецько-Придніпровського — на 12,14%. Починаючи з 1979 року, російськомовні вже складали абсолютну більшість серед населення Південного регіону, в значній мірі за рахунок Кримської області, а в Донецько-Придніпровському були досить близькі до такого ж результату в 1989 році.

Значно нижчою була ця частка серед населення Південно-Західного регіону і становила в 1959 році 9,76%, у 1970 році — 10,47%, у 1979 році — 11,72%, у 1989 році — 12,27%. Але і в цьому регіоні вона виявила тенденцію до поступового зростання, яке складало за 1959-1989pp. 2,41%.

Отже, серед загального приросту чисельності населення частка російськомовних була ще більшою, ніж його питома вага серед населення окремих регіонів. Найвищою частка російськомовних була серед приросту всього населення в Донецько-Придніпровському регіоні, за перший період вона складала 83,79%. За другий та за третій періоди, а також у цілому за 1959-1989pp. чисельність населення цього важливого в економічному плані регіону збільшувалася винятково за рахунок російськомовних, бо чисельність україномовних невпинно скорочувалася.

На досить високому рівні зберігалась частка російськомовних серед загального приросту чисельності всього населення також і в Південному регіоні, особливо у 70- 80-ті pp. Так, якщо за перший період вона становила 64,99%, то за другий — 88,69%, а за третій — 75,55%. У цілому ж, за тридцять років 73,68% загального приросту чисельності населення Південного регіону припадало на російськомовних.

Значно нижчою, порівняно з двома інтими регіонами, була частка російськомовних серед загального приросту чисельності населення Південно-Західного регіону. В той же час, її рівень суттєво переважав питому вагу російськомовних у загальній чисельності населення цього регіону. Зокрема, якщо за перший період ця частка складала лише 18,66%, то за другий — значно більше, 42,70% і за третій — 31,37%. Взагалі ж, за 1959-1989pp. вона становила 27,64%, що було вдвічі більше за частку російськомовних серед населення цього регіону.

Таким чином, проведений аналіз свідчить, що в 1989 році у двох із трьох регіонів України україномовне населення опинилося перед реальною загрозою стати меншістю. Тобто, у Південному та Донецько-Придніпровському регіонах процеси зросійщення вже призвели до суттєвого скорочення україномовного середовища, штучно були створені умови для мовної асиміляції російською етнічною меншиною корінної української більшості та інших етносів.

Частка україномовних серед загальної чисельності населення окремих областей. Простежимо за змінами рівнів часток україномовних та російськомовних серед усього населення окремих областей. Перш за все, проаналізуємо зміни питомої ваги україномовного населення. Характерною ознакою цих змін було скорочення його частки серед загальної чисельності населення абсолютної більшості областей — 19-ти. Протягом 1959-1989pp. найбільш інтенсивно скорочувалася частка україномовних серед усього населення найбільш зросійщених східних та південних областей. Зокрема, за тридцять років питома вага україномовних серед загальної чисельності населення зменшилася у Луганській області на 16,27%, у Донецькій — на 14,87%, у Харківській — на 11,30%, у Запорізькій — на 12,51%, у Дніпропетровській — на 11,01%, у Миколаївській — на 10,25%, у Херсонській — на 9,22% і в Одеській — на 8,20%.

Знизився рівень цієї частки також і в центральних та в північних областях: у Полтавській — на 6,82%, у Київській — на 4,77%, у Кіровоградській — на 4,47%, у Черкаській — на 4,44%, у Сумській — на 4,39%, у Чернігівській — на 2,64%, у Житомирській — на 2,54 %, у Хмельницькій — на 1,91%, у Вінницькій — на 0,97%. Скорочення частки україномовного населення відбувалося також і у двох західних областях, хоча й досить незначне: у Волинській — на 0,03% та в Івано-Франківській — на 0,32%.

Зростання частки україномовного населення за 1959-1989pp. спостерігалося лише у Києві, у Кримській та в п’яти західних областях. Зокрема, в Києві — на 13,93%, у Кримській області — на 1,75%, хоча в останній загальна чисельність україномовного населення продовжувала залишатися досить незначною. У Західній Україні частка україномовних зросла серед усього населення Закарпатської області — на 3,95%, Львівської — на 3,88%, Чернівецької — на 2,61%, Тернопільської — на 0,57%, Рівненської — на 0,11%.

Порівняльний аналіз рівня часток україномовних серед усього населення окремих областей дозволив виявити значні територіальні відмінності. Заданими перепису 1989 року, найвищою була питома вага україномовних серед усього населення п’яти західних областей — понад 90,00%. Зокрема, вона складала у Тернопільській — 97,26%, в Івано-Франківській — 94,87%, у Волинській — 94,49%, у Рівненській — 93,95% та у Львівській — 90,13%. Потрібно відмітити, що в останній у 1959 році частка україномовного населення була порівняно меншою —лише 86,25%, а протягом 1959-1989pp. темпи приросту чисельності україномовних переважали темпи зростання числа російськомовних, що сприяло підвищенню рівня частки перших серед усього населення Львівщини.

Більшою за 90% був рівень цієї частки також й у двох правобережних областях: у Вінницькій — 91,52% та у Хмельницькій — 91,31%. Окрім того, у 1959 році ще в трьох центральних областях її рівень перевищував 90%: у Черкаській — 93,53%, у Київській — 93,15% та в Полтавській — 92,72%, однак, у 1989 році в цих областях вона стала меншою за 90%. Тобто, якщо в 1959 році в дев’яти областях України україномовні складали понад 9/10 загальної чисельності населення, то в 1989 році лише в семи.

Досить значною, на рівні 83-89%, була частка україномовних у 1989 році серед населення переважної більшості центральних та північних областей: у Черкаській — 89,09%, у Київській — 88,38%, у Житомирській — 87,16%, у Полтавській — 85,90%, у Чернігівській — 85,73%. Порівняно меншою була ця частка у північній Сумській області — 78,04%, а також у двох західних: у Закарпатській — 78,01% та у Чернівецькій — 70,81%. У першій з цих західних областей значну частину населення складали угорці, а в другій — румуни та молдовани.

У 1989 році україномовні становили 61-67% чисельності всього населення ще у трьох областях: Херсонській — 67,74%, Миколаївській — 64,24%, Дніпропетровській — 61,99%, хоча ще в 1959 році рівень цієї частки був значно вищим, відповідно, 77,06%, 74,48% та 73,00%.

Відносно меншою, особливо порівняно з сусідніми областями, була питома вага україномовних серед усього населення столиці України. У 1989 році вона досягла 57,62%, хоча ще в 1959 році дорівнювала лише 43,69%. Тобто, якщо в 1959 році україномовні складали меншість серед населення Києва, то в 1989 році — абсолютну більшість. Звертає на себе увагу й той факт, що якщо в 1989 році українці становили 72,45% чисельності всього населення столиці України, то україномовні — значно менше, лише 57,62%. Такі суттєві відмінності були викликані тим, що значна частина українців, що мешкали у Києві, були зросійщеними, у 1989 році — 21,22% загального їхнього числа.

Досить складною була ситуація для україномовних у Харківській області. Якщо в 1959 році вони становили 61,84% загальної чисельності населення Харківщини, то в 1989 році — ледве більше половини, 50,54%. Значно гіршим було становище україномовних в інших п’яти східних та південних областях, де вони опинились у меншості, хоча лише в Криму етнічні росіяни складали абсолютну більшість населення.

У 1989 році україномовні становили 49,33% (лише відносну більшість) загальної чисельності населення Запорізької області, 41,22% Одеської, 34,86% Луганської, 30,54% Донецької та 13,66% Кримської. При цьому необхідно підкреслити, що в 1959 році частка україномовних серед усього населення цих областей була значно вищою і складала, відповідно, 61,84%, 49,42%, 51,13%, 44,41%, окрім Криму, де вона була дещо меншою, ніж у 1989 році, — 11,91%.

Таким чином, питома вага україномовних серед усього населення мала значну територіальну диференціацію, спостерігалася також чітко визначена тенденція до її зменшення в переважній більшості областей. Це призвело до того, що серед населення п’яти з них україномовні опинились у меншості.

Частка російськомовних серед загальної чисельності населення окремих областей. Зміни питомої ваги російськомовних мали суттєві відмінності, порівняно з часткою україномовних серед усього населення окремих областей України. Політика російщення України призвела до того, що питома вага російськомовного населення інтенсивно зростала в абсолютній більшості областей України, крім Кримської, Львівської, Тернопільської, а також міста Києва.

Протягом 1959-1989 pp. найбільше її зростання відмічалося серед усього населення східних та південних областей: у Луганській — на 14,82%, Донецькій — на 13,62%, Запорізькій — на 13,15%, у Харківській — на 11,34%, в Одеській — на 11,28%, у Дніпропетровській — на 11,26%, у Миколаївській — на 9,60% та в Херсонській — на 8,26%.

Значне збільшення рівня цієї частки спостерігалося також і в центральних та в північних областях: на Полтавщині — 6,58%, на Київщині — 4,71%, на Кіровоградщині — 4,45%, на Черкащині — 4,31%, на Сумщині — 4,11%, на Житомирщині — 3,54%, на Хмельниччині — 2,54%, на Чернігівщині — 2,44%, на Вінниччині — 2,22%. Досить невеликим було зростання рівня частки російськомовних серед населення більшості західних областей: у Чернівецькій — 0,92%, у Закарпатській — 0,87%, в Івано-Франківській — 0,59%, у Рівненській - 0,33%, у Волинській — 0,13%.

У Києві та в Кримській області, де чисельність україномовного населення зростала більш високими темпами, ніж чисельність російськомовного, частка останніх за 1959-1989pp. скоротилася, відповідно, на 12,65% та 3,71%. Зниження частки російськомовних відбувалося також у двох західних областях: Львівській та Тернопільській, в яких спостерігалося зменшення загальної чисельності населення. Серед усього населення цих областей питома вага російськомовних скоротилася, відповідно, на 3,57% та 0,41%.

Не менш суттєві відмінності існували також і в рівні частки російськомовних серед усього населення окремих областей. Політика російщення України призвела до того, що в 1989 році російськомовні становили абсолютну більшість серед усього населення трьох областей: Кримської — 82,64%, Донецької — 67,66% та Луганської — 62,23%, відносну більшість ще в одній — Одеській (47,06%). У 1959 році рівень частки російськомовних був значно меншим, ніж у 1989 році, й складав на Донеччині — 53,74%, на Луганщині — 47,41%, на Одещині — 35,78%. До цього варто додати, що серед усього населення Криму в 1959 році вона була вищою, порівняно з 1989 роком, і становила 86,35%. Отже, якщо в 1959 році російськомовні переважали лише серед загальної чисельності населення двох областей (Кримської та Донецької), то в 1989 році — вже в чотирьох.

Досить високим у 1989 році був також і рівень частки російськомовних серед усього населення Харківської та Запорізької областей. Він складав майже половину загальної чисельності — 48,63% та 48,81%, хоча ще в 1959 році ця частка була значно меншою — 37,29% та 35,66%.

На відміну від східних та південних областей, у Києві частка російськомовного населення поступово скорочувалася з 53,78% у 1959 році до 41,13% у 1989 році, але продовжувала залишатися досить-таки значною. Тобто, якщо в 1959 році російськомовні складали абсолютну більшість, то в 1989 році перетворилися на меншість серед загальної чисельності населення столиці України.

Ще в трьох областях у 1989 році російськомовні складали третину всього населення: у Дніпропетровській — 37,24%, у Миколаївській — 33,74%, у Херсонській — 30,40%. Але в 1959 році рівень цієї частки був значно меншим — лише близько чверті загальної чисельності населення кожної з цих областей, відповідно, 25,98%, 24,14% та 22,14%. Питома вага російськомовного населення була також відносно великою і в північній Сумській області. Так, якщо в 1959 році вона дорівнювала 17,24%, то в 1989 році вже досягла 21,35%.

У переважній більшості центральних та північних областей України частка російськомовних у 1989 році знаходилася на рівні 10-15% чисельності всього населення, хоча ще в 1959 році вона становила лише 6-10%. Зокрема, у Кіровоградській області ця частка в 1989 році складала 15,14%, а в 1959 році — 10,69%, у Чернігівській, відповідно, 13,53% та 11,09%, у Полтавській — 13,20% та 6,62%, у Житомирській — 12,05% та 8,51%, у Київській — 10,87% та 6,16%, у Черкаській — 10,38% та 6,00%. Близькою до рівня у цих областях була частка російськомовних серед населення однієї західної — Чернівецької області, відповідно, 11,56% та 10,64%.

В інших західних областях, а також у сусідніх з ними — Вінницькій та Хмельницькій, питома вага російськомовних серед усього населення була порівняно нижчою й не перевищувала 10%, але необхідно підкреслити, що в 1959 році її рівень був ще меншим в усіх цих областях, окрім Львівської. Ця частка становила у Вінницькій області в 1989 році 8,63%, у 1959 році — 6,41%, у Львівській, відповідно, 8,07% та 11,64%, у Хмельницькій —7,96% та 5,42%, у Рівненській — 5,56% та 5,23%, у Волинській — 5,12% та 4,99%, у Закарпатській — 5,02% та 4,15%, в Івано-Франківській — 4,76% та 4,17%. Найменшою за рівнем з усіх областей України була частка російськомовних серед усього населення Тернопільської області, де вона скоротилася з 2,93% у 1959 році до 2,52% у 1989 році.

Таким чином, проведений аналіз статистичних матеріалів свідчить, що ступінь мовного зросійщення населення України мав досить значну територіальну диференціацію. Найбільш зросійщеним за мовою виявилося населення східних та південних областей. Розгортання процесів мовної асиміляції, особливо в 70-80-ті pp., призвело до того, що в 1989 році у трьох з них російськомовні становили абсолютну більшість населення, а в одній — відносну.

Активно зростала питома вага російськомовного населення і в інших областях. У цілому ж, у 1989 році в 17-ти областях та в Києві частка російськомовних перевищувала 10% загальної чисельності населення. Найменший рівень мовного зросійщення населення спостерігався в західних областях, де до початку Другої світової війни етнічні росіяни фактично взагалі були відсутні.