Этнографический блог о народах и странах мира их истории и культуре

Самые интересные заметки

РЕКЛАМА



Мовна структура росіян: україномовні та російськомовні.
Этнография - История Украины

Мовна структура росіян: україномовні та російськомовні.

Порівняльний аналіз змін чисельності україномовних та російськомовних росіян. За ставленням до рідної мови російська етнічна меншина України розподілялася на дві групи: україномовних та російськомовних, однак чисельність цих двох груп була досить нерівнозначною. Такий поділ дозволив провести аналіз процесів мовної асиміляції в етнічному середовищі росіян. На основі аналізу статистичних матеріалів переписів і проводилося дослідження змін чисельності та територіального розміщення обох цих груп.

В Україні за перший період (1959-1970pp.) загальна чисельність україномовних росіян збільшилася лише на 4,7 тис. осіб, тобто на 3,60%, а російськомовних росіян значно більше — на 2 млн. 030,6 тис. осіб, або на 29,18%. Отже, зі 100% загального приросту чисельності етнічних росіян за цей період україномовні складали лише 0,23%, а російськомовні — 99,76%.

За другий період (1970-1979pp.) загальна чисельність першої групи зросла на 5,0 тис. осіб, а другої — на 1 млн. 340,1 тис. осіб, відповідно, на 3,70% та на 14,91%. Із загального приросту чисельності росіян за 70-ті pp., на україномовних припадало 0,37%, а на російськомовних — 99,61%.

Лише в третьому періоді ситуація дещо змінилася на користь україномовних, але перевага в абсолютних показниках беззаперечно продовжувала залишатися за російськомовними. За цей період чисельність першої групи зросла на 37,2 тис. осіб (26,51%), а другої групи — на 842,9 тис. осіб (8,16%). Тобто, за 1979-1989pp. україномовні мали 4,21%, а російськомовні — 95,35% приросту загальної чисельності росіян.

Загалом же, за тридцять років (1959-1989pp.) чисельність україномовних росіян збільшилася з 130,6 тис. осіб до 177,5 тис. осіб, тобто, на 46,9 тис. осіб, або на 35,91%. Для порівняння, чисельність російськомовних росіян за цей час зросла з 6 млн. 958,9 тис. осіб до 11 млн. 172,5 тис. осіб. Отже, приріст складав 4 млн. 213,6 тис. осіб, або 60,54%. Всього ж за тридцятирічний період із загального приросту чисельності етнічних росіян україномовні складали лише 1,10%, російськомовні — 98,80%. Таким чином, зростання чисельності україномовних росіян за 1959-1989pp. було досить незначним в абсолютних показниках і значно поступалося приросту російськомовних росіян як у відносних, так особливо в абсолютних показниках.

Чітко простежуються також досить значні відмінності в темпах приросту обох мовних груп росіян і за окремими регіонами. Так, за перший період чисельність україномовних росіян збільшилася в Південному регіоні на 2,0 тис. осіб (13,16%), у Південно-Західному — на 3,9 тис. осіб (9,82%) і, навпаки, скоротилася в Донецько-Придніпровському — на 1,4 тис. осіб (15,85%). За перший період чисельність російськомовних росіян зростала в усіх трьох регіонах значно вищими темпами, ніж україномовних росіян. Цей приріст складав у Південному регіоні 602,0 тис. осіб (38,84%), у Донецько-Придніпровському — 1 млн. 177,8 тис. осіб (27,14%), у Південно-Західному — найменше, 250,8 тис. осіб (23,44%).

За другий період, як і за перший, перевага в темпах приросту і в абсолютних показниках, порівняно з україномовними, залишалася на боці російськомовних росіян. За цей період приріст чисельності останніх у Південному регіоні становив 399,0тис. осіб (18,54%), а україномовних росіян — лише 0,4 тис. осіб (2,33%), у Південно-Західному, відповідно, 211,1 тис. осіб (15,99%) та 2,8 тис. осіб (6,42%) і в Донецько-Придніпровському — 730,0 тис. осіб (13,23%) та 1,8 тис. осіб (2,42%).

За третій період, на відміну від двох попередніх, відносні показники зростання чисельності україномовних росіян переважали темпи приросту російськомовних росіян, але, як і раніше, досить суттєво продовжували поступатися їм в абсолютних показниках. За цей час у Південному регіоні приріст перших становив — 6,4 тис. осіб (36,36%), других — 278,4 тис. осіб (10,91%), у Донецько-Придніпровському — 13,5 тис. осіб (17,69%) та 423,1 тис. осіб (6,77%), у Південно-Західному — 17,3 тис. осіб (37,28%) та 141,4 тис. осіб (9,23%).

За цей третій період частка україномовних серед загального приросту чисельності росіян була порівняно більшою, ніж за попередні роки, особливо в Південно-Західному регіоні за рахунок перш за все західних областей, де в умовах початку українського національного відродження відновилися процеси природної мовної асиміляції українською більшістю російської етнічної меншини. Так, ця частка становила у Південно-Західному регіоні 10,89%, у Донецько-Придніпровському — 3,08%, у Південному — 2,24%.

У цілому ж, за досліджуваний період (1959-1989pp.) виявилися значні територіальні та часові відмінності в змінах чисельності як україномовних, так і російськомовних росіян. Зокрема, вищими темпами зростала чисельність україномовних росіян у Південно-Західному — 24,0 тис. осіб (60,45%) та Південному регіонах — 8,8 тис. осіб (57,89%). Значно нижчими були вони в Донецько-Придніпровському – 14,1 тис. осіб (18,63%).

До того ж, частка україномовних серед загального приросту чисельності росіян у всіх трьох регіонах за тридцять років залишилася досить незначною. Відносно вищою вона була в Південно-Західному регіоні і складала 3,82%, а в Південному та Донецько-Придніпровському — менше одного відсотка, відповідно 0,68% та 0,60%. Тобто, в цих двох регіонах росіяни фактично не зазнавали природної мовної асиміляції як етнічна меншина.

Зростання чисельності російськомовних росіян за 1959-1989pp. значно переважало приріст україномовних росіян в усіх, без винятку, регіонах України і становило в Південному — 1 млн. 279,4 тис. осіб (82,54%), у Південно-Західному — 603,3 тис. осіб (56,39%), у Донецько-Придніпровському — 2 млн. 330,9 тис. осіб (53,72%). Частка російськомовних серед загального приросту чисельності росіян за тридцять років найвищою була в Донецько-Придніпровському — 99,29% та в Південному — 99,19%, відносно нижчою в Південно-Західному — 96,16%.

Проведений аналіз змін чисельності україномовних та російськомовних росіян за окремими областями дозволив виявити також суттєві територіальні відмінності. Зростання чисельності україномовних росіян в окремих областях супроводжувалося скороченням їхньої чисельності в інших областях. Так, за перший період чисельність україномовних росіян скоротилася в семи областях: Вінницькій, Запорізькій, Київській, Кіровоградській, Полтавській, Сумській та Хмельницькій, за другий — у дев’яти: Вінницькій, Донецькій, Кримській, Луганській, Миколаївській, Тернопільській, Хмельницькій, Черкаській та Чернігівській, а за третій період скорочення спостерігалося лише в одній Донецькій області. Всього ж, за 1959-1989pp. чисельність україномовних росіян зменшилася лише в двох східних областях: у Донецькій —    на 0,8 тис. осіб (5,80%) та в Луганській — на 0,3 тис. осіб (2,97%).

За 1959-1989pp. найбільш високі темпи приросту чисельності цієї групи асимільованих за мовою росіян, особливо у відносних показниках, відмічалися в західних областях: у Закарпатській — 1,5 тис. осіб (375,00%), у Чернівецькій — 0,9 тис. осіб (128,57%), у Львівській — 3,0 тис. осіб (111,11%), у Рівненській — 1,5 тис. осіб (88,24%), в Івано-Франківській — 1,0 тис. осіб (83,33%), у Волинській — 1,1 тис. осіб (68,75%). Досить великими вони були також у Києві — 5,4 тис. осіб (360, 00%) та в Криму — 0,8 тис. осіб (200,00%). До цього слід додати, що це зростання було суттєвим у західноукраїнських областях лише у відносних показниках і зовсім незначним в абсолютних, це було пов’язано з тим, що загальна чисельність росіян, у тому числі й україномовних, на теренах Західної України залишалася невеликою.

Досить високими були також темпи приросту числа україномовних росіян у відносних показниках у південних та деяких центральних областях: у Херсонській —3,9 тис. осіб (67,24%), у Черкаській — 1,8 тис. осіб (47,37%), у Миколаївській — 2,1 тис. осіб (46,67%), в Одеській — 2,0 тис. осіб (44,44%), у Дніпропетровській — 6,2 тис. осіб (42,18%), у Київській — 2,3 тис. осіб (41,07%), у Житомирській — 2,7 тис. осіб (39,13%), у Запорізькій — 2,9 тис. осіб (34,52%), а також у західній Тернопільській — 0,5 тис. осіб (33,33%).

У північних та східних областях, а також у більшості центральних, зростання чисельності україномовних росіян було значно нижчим у відносних показниках. Зокрема, в Чернігівській області приріст складав 0,8 тис. осіб (30,77%), у Кіровоградській — 1,5 тис. осіб (30,00%), у Хмельницькій — 1,2 тис. осіб (28,55%), у Харківській — 2,7 тис. осіб (20,93%), у Полтавській — 1,2 тис. осіб (19,35%), у Сумській — 0,6 тис. осіб (13,04%), у Вінницькій — 0,2 тис. осіб (3,84%). У цілому ж, у переважній більшості областей цей приріст числа україномовних росіян був досягнутий в основному лише за останній третій період. Незважаючи на те, що зростання їхньої чисельності було досить високим у відносних, але воно залишилось фактично мізерним в абсолютних показниках.

Що стосується російськомовних росіян, то на відміну від україномовних, їхня чисельність збільшилася за 1959- 1989pp. у всіх областях України, за винятком однієї — Тернопільської, де вона скоротилася на 0,8 тис. осіб (3,15%). Найвищі темпи приросту спостерігалися у Києві — 277,0 тис. осіб (109,62%) і в центральних та в південних областях: у Полтавській — 94,4 тис. осіб (122,44%), у Київській — 83,2 тис. осіб (108,33%), у Дніпропетровській — 463,4 тис. осіб (100,27%), у Херсонській — 117,3 тис. осіб (95,33%), у Кримській — 769,0 тис. осіб (89,64%), у Миколаївській — 116,5 тис. осіб (86,49%), у Черкаській — 53,7 тис. осіб (85,24%), у Запорізькій — 282,1 тис. осіб (76,11%), в Одеській — 276,6 тис. осіб (63,55%), а також у західній Закарпатській — 18,2 тис. осіб (62,32%).

На рівні 35-60% був приріст в інших центральних, східних та в деяких західних областях: у Чернігівській — 34,7 тис. осіб (59,31%), у Харківській — 386,1 тис. осіб (59,17%), в Івано-Франківській — 18,1 тис. осіб (49,31%), у Донецькій (найбільший приріст в абсолютних показниках) — 713,8 тис. осіб (44,96%), у Хмельницькій — 25,1 тис. осіб (43,73%), у Кіровоградській — 40,3 тис. осіб (41,46%), у Житомирській — 31,8 тис. осіб (39,75%), у Рівненській —13,1 тис. осіб (35,12%), у Луганській — 329,2 тис. осіб (35,03%).

Порівняно нижчим був рівень приросту чисельності російськомовних росіян у переважній більшості західних, а також в одній північній та одній центральній областях: у Волинській - 8,7 тис. осіб (24,75%), у Чернівецькій – 10,9  тис. осіб (21,58%), у Вінницькій — 18,8 тис. осіб (21,29%), у Сумській — 21,8 тис. осіб (13,37%), у Львівській — 11,0 тис. осіб (6,17%). Крім того, варто підкреслити, що в західних областях приріст чисельності російськомовних росіян поступався зростанню числа україномовних росіян у відносних показниках, але значно переважав у абсолютних.

Таким чином, темпи приросту чисельності україномовних росіян були значно меншими за темпи зростання числа російськомовних росіян у переважній більшості областей, крім західних: Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської, Чернівецької, а також столиці України. В абсолютних показниках перевага в зростанні чисельності російськомовних росіян спостерігалася в усіх областях, за винятком однієї — Тернопільської.

Територіальне розміщення україномовних і російськомовних росіян за регіонами та за областями. Крім темпів приросту, суттєво відрізнилося також і розміщення обох цих мовних груп росіян на території України. Якщо взяти за 100% чисельність росіян у цілому в Україні, окремо, як першої, так і другої групи, то в Південному регіоні в 1959 році проживало 15,2 тис. осіб (11,64%) усіх україномовних росіян та 1 млн. 550,1 тис. осіб (22,28%) усіх російськомовних росіян, а в 1989 році, відповідно, 24,0 тис. осіб (13,52%) та 2 млн. 829,5 тис. осіб (25,33%). У Південно-Західному регіоні в 1959 році в першій групі налічувалося 39,7 тис. осіб (30,40%), у другій групі — 1 млн. 069,8 тис. осіб (15,37%), а в 1989році, відповідно, україномовні росіяни складали 63,7 тис. осіб (35,89%), російськомовні росіяни — 1 млн. 673,1 тис. осіб (14,97%). Найбільше росіян зосереджувалося в Донецько-Придніпровському регіоні, де в 1959 році нараховувалося 75,7 тис. осіб (57,96%) україномовних та 4 млн. 339,0 тис. осіб (62,35%) російськомовних, а в 1989 році, відповідно, перших — 89,8 тис. осіб (50,59%) та других — 6 млн. 669,9 тис. осіб (59,70%).

Таким чином, проведений аналіз статистичних матеріалів переписів свідчить, що за 1959-1989 pp. зросла частка україномовних росіян, які проживали в Південному та Південно-Західному регіонах, за рахунок її скорочення в Донецько-Придніпровському регіоні. Завдяки більш високим темпам приросту чисельності російськомовних росіян частка цієї групи у Південному регіоні зросла, а в Донецько-Придніпровському та Південно-Західному скоротилася.

У результаті того, що мовна асиміляція росіян (українізація) більш інтенсивно проходила в Південно-Західному регіоні, частка україномовних росіян із загального їх числа в Україні в цьому регіоні була вищою, порівняно з часткою російськомовних росіян зосереджених на цій території. І, навпаки, в більш зросійщених Донецько-Придніпровському та Південному регіонах частка російськомовних росіян переважала відповідні частки україномовних росіян на цих теренах.

Проведемо аналіз розселення обох груп росіян за мовою в окремих областях. Російськомовні росіяни, як свідчать статистичні матеріали, були зосереджені переважно в східних та південних областях, а також у Києві. Зокрема, в 1989 році найбільше їх знаходилося в Донецькій області — 2млн. 301,2 тис. осіб (20,59% загальної чисельності російськомовних росіян в Україні), в Кримській — 1 млн. 626,8 тис. осіб (14,56%), у Луганській — 1 млн. 269,0 тис. осіб (11,36%), у Харківській — 1 млн. 038,6 тис. осіб (9,30%). Досить багато їх було також у Дніпропетровській — 914,6 тис. осіб (8,18%), в Одеській — 711,8 тис. осіб (6,37%), у Запорізькій — 652,7 тис. осіб (5,84%), у Києві — 529,7 тис. осіб (4,74%), у Миколаївській — 252,2 тис. осіб (2,24%), у Херсонській — 239,7 тис. осіб (2,05%).

Порівняно зі східними та південними областями, у центральних і північних російськомовних росіян проживало менше — від 80 до 180 тис. осіб у кожній з них. Зокрема, у Сумській - 184,8 тис. осіб (1,74%), у Полтавській — 171,5 тис. осіб (1,53%), у Київській — 160,0 тис. осіб (1,43%), у Кіровоградській — 137,5 тис. осіб (1,23%), у Черкаській — 116,7 тис. осіб (1,04%), у Житомирській — 111,8 тис. осіб (1,00%), у Вінницькій — 107,1 тис. осіб (0,95%), у Чернігівській — 93,2 тис. осіб (0,83%), у Хмельницькій — 82,5 тис. осіб (0,74%).

Найменше росіян за етнічним походженням та мовою (від 20 до 60 тис. осіб) знаходилося в західних областях, у кожній — менше 0,55% від загального їхнього числа в Україні, за винятком Львівської, де їх було значно більше — 189,3 тис. осіб (1,15%). В інших областях Західної України їх нараховувалося в 1989 році: в Чернівецькій — 61,4 тис. осіб (0,54%), в Івано-Франківській — 54,8 тис. осіб (0,49%), у Рівненській — 50,4 тис. осіб (0,44%), у Закарпатській — 47,4 тис. осіб (0,42%), у Волинській — 44,1 тис. осіб (0,39%), у Тернопільській — 24,6 тис. осіб (0,22%).

Розселення україномовних росіян не було подібним до територіального розміщення російськомовних росіян за окремими областями. У1989 році найбільше українців за мовою російського етнічного походження зосереджувалося в семи областях, переважно в східних та південних, від 10 до 20 тис. осіб у кожній, або 5-12% загального їхнього числа, тобто, на тих теренах, де загальна чисельність етнічних росіян була досить значною, за винятком Житомирської області. Зокрема, у Дніпропетровській області — 20,9 тис. осіб (11,77%), у Харківській — 15,6 тис. осіб (8,90%), у Донецькій — 13,0 тис. осіб (7,29%), у Запорізькій — 11,3 тис. осіб (6,36%), у Луганській — 9,8 тис. осіб (5,52%), у Херсонській — 9,7 тис. осіб (5,46%), у Житомирській — 9,6 тис. осіб (5,40%).

Далі, від п’яти до двох відсотків, послідовно йшли Київська область — 7,9 тис. осіб (4,45%), Полтавська — 7,4 тис. осіб (4,16%), Київ — 6,9 тис. осіб (3,88%), Миколаївська — 6,6 тис. осіб (3,71%), Одеська — 6,5 тис. осіб (3,66%), Кіровоградська — 6,5 тис. осіб (3,66%), Львівська — 5,7 тис. осіб (3,21%), Черкаська — 5,6 тис. осіб (3,15%), Хмельницька — 5,4 тис. осіб (3,04%), Вінницька — 5,4 тис. осіб (3,04%), Сумська — 5,2 тис. осіб (2,92%), Чернігівська — 3,4 тис. осіб (1,91%).

Зовсім незначним числом (від однієї до трьох тисяч осіб) були представлені україномовні росіяни в західних областях: у Рівненській — 3,2 тис. осіб (1,81%), у Волинській — 2,7 тис. осіб (1,52%), в Івано-Франківській — 2,2 тис. осіб (1,23%), у Тернопільській — 2,0 тис. осіб (1,12%), у Закарпатській — 1,9тис. осіб (1,07%) та в Чернівецькій — 1,6 тис. осіб (0,90%). Найменше, серед усіх областей, налічувалося україномовних росіян у Кримській області — 1,2 тис. осіб (0,66%), хоча ця область була другою, після Донецької, за загальною чисельністю росіян.

Таким чином, порівняльний аналіз територіального розміщення україномовних та російськомовних росіян свідчить, що воно не було рівномірним і мало досить значні відмінності. У Києві та у восьми найбільш зросійщених областях: Донецькій, Луганській, Одеській, Харківській, Кримській, Дніпропетровській, Запорізькій і Миколаївській питома вага україномовних росіян поступалася відповідній частці російськомовних росіян.

Частки україномовних та російськомовних серед росіян. Цінний результат дає аналіз статистичних матеріалів про ступінь мовної українізації росіян. В умовах російщення України, природна мовна асиміляція українською більшістю російської етнічної меншини штучно гальмувалася. Тому частка україномовних серед загальної чисельності росіян була досить незначною, до того ж, у 60-70pp. вона виявила тенденцію до суттєвого скорочення. Так, у 1959 році ця частка складала 1,84% загального числа етнічних росіян, у 1970 році — 1,48%, у 1979 році — 1,34%. У 80-ті pp. відбулося досить незначне зростання частки україномовних, однаку 1989 році її рівень був навіть меншим, ніжу 1959 році, — лише 1,56%. Тобто, за тридцять років скорочення становило 0,28%.

Навпаки, частка російськомовних серед росіян продовжувала залишатися надзвичайно великою як для етнічної меншини. Вона складала в 1959 році 98,14%, у 1970 році —98,50%,у 1979році —98,64%, а в 1989 році —98,39%. Отже, аналіз статистичних матеріалів свідчить, що в середовищі російської етнічної меншини процеси мовної асиміляції не набули значного поширення, мало того, вони штучно гальмувалися.

У рівні часток обох груп росіян за мовою виявляються також і регіональні відмінності. Найбільш високою була частка україномовних серед етнічних росіян у Південно-Західному регіоні. Вона складала в 1959 році — 3,58%, у 1970 році — 3,20%, у 1979 році — 2,94% і в 1989 році зросла до 3,67%. Лише в одному цьому регіоні, на відміну від двох інших, питома вага україномовних серед росіян, хоча й не набагато, але все ж таки збільшилася в 1989 році, порівняно з 1959 роком.

Значно нижчим її рівень був у Донецько-Придніпровському регіоні і становив у 1959 році 1,71% та у 1989 році — 1,33%, а також у Південному, відповідно, 0,97% та 0,84%. Як бачимо, у цих двох регіонах протягом 1959-1989pp. відбувалося навіть зменшення частки україномовних серед росіян. Це свідчить, що в цих двох регіонах процеси природної мовної асиміляції в середовищі російської етнічної меншини фактично призупинилися.

На відміну від україномовних, найвищою частка російськомовних була серед росіян Південного регіону, в 1959 році — 98,98% та в 1989 році — 99,07% і Донецько-Придніпровського, відповідно, 98,28% та 98,63%. Порівняно меншою була ця частка в Південно-Західному регіоні — 96,40% у 1959 році та 96,31% у 1989 році. Таким чином, у всіх трьох регіонах частка російськомовних серед росіян залишалася доволі високою й виявила стійку тенденцію до поступового зростання в Південному та в Донецько-Придніпровському, і лише дещо зменшилася в Південно-Західному [Там само].

Спостерігалися також і суттєві відмінності в рівні часток серед росіян — як україномовних, так і російськомовних за окремими областями. У 1989 році найвищою була частка україномовних серед росіян у західних та в центральних областях (від чотирьох до восьми відсотків загального їх числа). Зокрема, вона складала у Житомирській — 7,91%, у Тернопільській — 7,5 2%, у Хмельницькій — 6,14%, у Рівненській — 5,97%, у Волинській — 5,76%, у Вінницькій — 4,80%, у Київській — 4,71%, у Черкаській — 4,58%, у Кіровоградській — 4,51%, в Івано-Франківській — 3,86%, у Закарпатській — 3,84%, а також у південній Херсонській — 3,89%. Але і в цих областях, де загальна чисельність росіян була відносно незначною, процеси мовної асиміляції в середовищі етнічної меншини були досить недостатньо розвинуті.

Дещо нижчою була ця частка в двох північних областях: у Чернігівській — 3,52% та Сумській — 2,74% і в двох західних: у Львівській — 2,92% та Чернівецькій — 2,54%, а також у Миколаївській — 2,56% та Дніпропетровській — 2,33%. Значно нижчим, менше двох відсотків, був рівень частки україномовних серед росіян у зросійщених східних та південних областях, а також у столиці України: у Запорізькій — 1,69%, у Харківській — 1,48%, у Києві — 1,29%, в Одеській — 0,90%, у Луганській — 0,70%, у Донецькій — 0,56%. Фактично зовсім не було україномовних серед росіян у Кримській області — 0,07%. У цій південній області України росіяни фактично не зазнавали мовної асиміляції (українізації).

Протягом 1959-1989pp. питома вага україномовних серед росіян дещо зросла лише в семи західних областях: у Волинській, у Закарпатській, в Івано-Франківській, у Львівській, у Рівненській, у Тернопільській, у Чернівецькій, а також у столиці, і практично не змінилася в Сумській та Кримській. У всіх інших 16-ти областях спостерігалась стійка тенденція до скорочення частки україномовних росіян. Тобто, на цих теренах України процеси мовної асиміляції українською більшістю російської етнічної меншини практично призупинилися. Мало того, українці самі зазнавали мовної асиміляції у формі зросійщення.

Найбільш високою була питома вага російськомовних серед росіян у східних та південних областях, а також у Києві. Вона становила в 1989 році в Кримській — 99,83%, у Донецькій — 99,36%, у Луганській — 99,22%, в Одеській — 99,00%, у Києві — 98,69%, у Харківській — 98,52%, у Запорізькій — 98,28%, у Дніпропетровській — 97,73%, у Миколаївській — 97,36%.

Порівняно меншою була ця частка в західних та центральних областях (92-96%). Зростання питомої ваги російськомовних серед росіян за 1959-1989pp. відбувалося в переважній більшості областей України (в 16-ти), за рахунок скорочення частки україномовних.

Частки україномовних та російськомовних росіян серед усього населення. Окремого розгляду потребує аналіз змін часток україномовних та російськомовних росіян серед загальної чисельності населення України. У зв’язку з тим, що чисельність україномовних росіян була зовсім незначною, то їхня питома вага серед усього населення виявилась досить низькою, можна сказати мізерною, до того ж, протягом 60-70-хрр. вона навіть скорочувалася. У1959 році її рівень складав лише 0,31% від загальної чисельності всього населення України, у 1970 році — 0,29%, у 1979 році — 0,28%, а в 1989 році дещо збільшився — до 0,34%.

Навпаки, питома вага російськомовних росіян серед усього населення України була досить значною, і до того ж, виявила тенденцію до неухильного зростання. Зокрема, 1959 році вона складала 16,62%, у 1970 році — 19,08%, у 1979 році — 20,82%, досягнувши в 1989 році — 21,71% загальної чисельності населення України. Отже, за тридцять років її рівень збільшився на 5,09%. Для порівняння, за цей же час частка україномовних росіян зросла лише на 0,03%. Такі зміни відбувалися тому, що зростання чисельності україномовних росіян поступалося темпам приросту числа російськомовних росіян як у відносних, так і в абсолютних показниках.

Ще більші відмінності спостерігалися за окремими регіонами. Зокрема, частка україномовних росіян серед усього населення Донецько-Придніпровського регіону в 1959 році складала 0,43%, а в 1989 році — 0,41%, у Південному, відповідно, 0,30% та 0,31%. Найнижчою вона була серед загальної чисельності населення Південно-Західного регіону — 0,21% та 0,29%. Це було пов’язано з тим, що загальна чисельність росіян у цьому регіоні, хоча й активно зростала, але залишалася порівняно меншою, ніж у двох інших регіонах.

На противагу україномовним, питома вага російськомовних росіян серед населення окремих регіонів була досить високою і постійно збільшувалася, від перепису до перепису. Найвищий рівень частки російськомовних росіян був серед усього населення Південного регіону і складав у 1959 році 30,60%, у 1970 році — 33,73%, у 1979 році — 36,07%, а в 1989 році досяг 37,13%. Досить значною ця частка залишилася також і в Донецько-Придніпровському регіоні, де становила в 1959 році 24,42%, у 1970 році —27,51%, у 1979 році —29,73% і в 1989 році — 30,75%. Набагато нижчим був її рівень серед усього населення Південно-Західного регіону, де в 1959 році складав 5,62%, у 1970 році — 6,38%, у 1979 році — 7,12%, а в 1989 році — 7,56%.

Таким чином, в усіх без винятку регіонах України спостерігалось поступове зростання частки російськомовних росіян серед загальної чисельності всього населення. На відміну від них, частка україномовних росіян серед населення України майже не змінилася.

Частки україномовних та російськомовних росіян серед загального приросту чисельності населення. Досить цінні результати для розуміння процесів мовної асиміляції в середовищі російської етнічної меншини дає порівняльний аналіз часток україномовних та російськомовних росіян серед загального приросту чисельності населення України. Так, частка російськомовних росіян серед загального приросту виявилася значно більшою, ніж їхня питома вага в складі всього населення України. Вона становила за перший період (1959-1970pp.) 38,62% загального приросту чисельності населення, за другий період (1970-1979pp.) — 53,98%, тобто, більше половини, за третій період (1979-1989pp.) — 45,74%, а в цілому за 1959-1989pp. — 43,97%. Отже, питома вага російськомовних росіян серед загального приросту всього населення була непропорційно високою, більше ніж удвічі переважала їхню частку серед загальної чисельності населення України. Варто особливо підкреслити, що в 70-ті pp. вона складала навіть більше половини загального приросту чисельності всього населення УРСР.

Рівень цієї частки мав суттєві територіальні відмінності. За 1959-1989pp. у двох з трьох регіонів частка російськомовних росіян перевищувала половину загального приросту населення: у Південному — 50,10% та в Донецько-Придніпровському - 59,38%. Таким чином, загальна чисельність населення цих двох регіонів зростала переважно за рахунок російськомовних росіян. Для таких змін не існувало жодних об’єктивних передумов. Ці етнічні процеси мали досить несприятливі наслідки для українства, особливо на південних та східних теренах України.

У Південно-Західному регіоні, де загальна чисельність росіян була меншою, порівняно з двома іншими регіонами, частка російськомовних росіян серед загального приросту чисельності всього населення протягом 1959- 1989pp. була також досить значною — 19,44%. Її рівень був непропорційно великим, порівняно з часткою російськомовних росіян серед усього населення цього регіону, бо остання складала в 1989 році лише 7,56%.

Частка ж україномовних росіян серед загального приросту чисельності населення України в 1959-1989pp. залишалась досить незначною — лише 0,49%, її рівень був незрівнянно меншим, ніж відповідна частка російськомовних росіян — 43,97%. Серед трьох регіонів найвищою частка українців за мовою російського етнічного походження була в Південно-Західному — 0,77%. У двох інших регіонах — ще меншою, зокрема, в Донецько-Придніпровському — 0,36%, у Південному — 0,34%. Незважаючи на досить низький рівень частки україномовних росіян серед загального приросту (менше одного відсотка), їхня питома вага серед усього населення була ще нижчою.

Порівняльний аналіз часток російськомовних серед етнічних українців та україномовних серед росіян. Цінний результат для дослідження процесів мовної асиміляції в середовищі українців та росіян дає порівняльний аналіз рівня часток російськомовних серед корінної нації та україномовних серед етнічної меншини. Зокрема, в 1959 році серед українців російськомовні складали 6,45% загального їх числа, серед росіян україномовних було лише 1,84%. У результаті активного розвитку процесів мовного зросійщення українців з одного боку, а з іншого боку, внаслідок штучного гальмування природних процесів мовної українізації етнічних меншин, перш за все росіян, протягом 1959-1989pp. чисельність російськомовних українців зростала значно швидше, ніж чисельність україномовних росіян. За тридцять років чисельність зросійщених за мовою українців збільшилася на 120,59% (2 млн. 502,9 тис. осіб), а україномовних росіян —лише на 35,91% (46,9 тис. осіб). Тобто, цей приріст досить суттєво відрізнявся у відносних, а особливо в абсолютних показниках.

У результаті таких значних відмінностей у темпах приросту в 1989 році частка російськомовних серед українців збільшилася до 12,23%, а частка україномовних серед росіян скоротилася до 1,56%. Тобто, протягом 1959-1989pp. частка російськомовних серед українців зросла на 5,78%, а частка україномовних серед росіян скоротилася на 0,28%. Отже, з одного боку, процеси штучного мовного зросійщення в середовищі українців продовжували набувати поширення, а з іншого, природні процеси мовної українізації російської етнічної меншини фактично припинилися. Так, якщо в 1959 році рівень мовної асиміляції корінної нації був втричі більшим, ніж етнічної меншини, то в 1989 році — вже у вісім разів.

Відмінності ж в абсолютній чисельності російськомовних українців та україномовних росіян взагалі були величезними. Варто при цьому підкреслити, що ця невідповідність протягом 1959-1989pp. ще більше зросла, в результаті досить різних темпів приросту обох цих груп населення. Так, зокрема, у 1959 році в Україні налічувалося 2 млн. 075,5 тис. зросійщених за мовою українців та 130,6 україномовних росіян, а в 1989 році, відповідно, 4 млн. 578,4 тис. осіб та 177,1 тис. осіб. Тобто, якщо в 1959 році співвідношення між чисельністю перших та других складало15 до 1, то в 1989 році — вже 25 до 1.

Ще більші відмінності масштабів мовної асиміляції серед українців та росіян спостерігалися за окремими регіонами та областями. Найбільша різниця в цьому була у Південному регіоні, в значній мірі за рахунок Кримської області. Так, якщо у 1959 році асимільовані за мовою серед українців у цьому регіоні складали 13,46%, то серед росіян — лише 0,97%, тобто менше одного відсотка загального їх числа.

У Південному регіоні за тридцять років значно збільшилася чисельність російськомовних українців — на 556,1 тис. осіб, тобто на 143,32%, а україномовних росіян —лише на 8,8 тис. осіб (57,89%). Внаслідок цього протягом 1959-1989pp. значно зросла частка зросійщених серед українців, і навпаки, скоротилася частка україномовних серед росіян. Так, у 1989 році 23,61% загального числа українців Південного регіону, тобто майже кожен четвертий, визнавали рідною російську мову, і лише 0,84% загального числа росіян визнавали рідною українську мову. Тобто, рівень мовної асиміляції українців у цьому регіоні був майже в 30 разів більшим, ніж рівень мовної асиміляції російської етнічної меншини.

Що стосується абсолютної чисельності, то якщо в 1959 році у Південному регіоні нараховувалось 388,0 тис. російськомовних українців і лише 15,2 тис. україномовних росіян, то в 1989 році, відповідно, 944,1 тис. осіб та 24,0 тис. осіб. Тобто, співвідношення в абсолютних показниках між асимільованими за мовою українцями та росіянами складало в 1959 році 25 до 1, то в 1989 році — 40 до 1.

Подібна ситуація склалася і в Донецько-Придніпровському регіоні. Зокрема, зросійщені серед українців у цьому регіоні становили у 1959 році 10,00% загального їх числа, а в 1989 році — 20,74%. Серед росіян україномовні складали, відповідно за роками, 1,71% та 1,33%. Отже, у 1989 році рівень мовної асиміляції серед українців був більшим у 12 разів, порівняно зі ступенем мовної асиміляції в середовищі російської етнічної меншини.

Протягом 1959-1989pp. у Донецько-Придніпровському регіоні чисельність російськомовних українців збільшилася на 131,94%, тобто на 1 млн. 656,0 тис. осіб — найвищий абсолютний показник серед усіх трьох регіонів. За цей же час приріст чисельності україномовних росіян складав 18,63%, тобто, лише 14,1 тис. осіб.

Найбільше, порівняно з двома іншими регіонами, як російськомовних українців, так і україномовних росіян, знаходилось у Донецько-Придніпровському регіоні. Відносно велика чисельність асимільованих за мовою росіян у цьому регіоні була й тому, що тут зосереджувалося найбільше в Україні росіян. Так, у 1959 році в цьому промисловому регіоні знаходилося 1 млн. 255,1 тис. російськомовних українців та 75,7 тис. україномовних росіян. Співвідношення між ними складало 16 до 1. У 1989 році воно змінилося і становило 32 до 1. У Донецько-Придніпровському регіоні зосереджувалося 2 млн. 911,1 тис. російськомовних українців та 89,8 тис. україномовних росіян.

Відносно кращою ситуація для збереження україномовного середовища та розгортання природних процесів мовної асиміляції російської етнічної меншини склалася в Південно-Західному регіоні, перш за все за рахунок західних областей. Так, зокрема, якщо в 1959 році рівень мовного зросійщення українців у цьому регіоні був меншим, ніж рівень мовної українізації росіян, відповідно, 2,59% та 3,58%, то в 1989 році ситуація змінилась на користь російськомовних, відповідно, 3,73% та 3,67%.

Тобто, процеси зросійщення українців активно проходили і в цьому регіоні, але рівень мовної асиміляції в середовищі українців та росіян був приблизно однаковим у відносних показниках, але суттєво відрізнявся в абсолютних. Так, у Південно-Західному регіоні в 1959 році нараховувалося 432,4 тис. зросійщених за мовою українців та 39,7 тис. україномовних росіян, а в 1989 році, відповідно, 723,2 тис. осіб та 63,7тис. осіб. Співвідношення між асимільованими за мовою українцями та росіянами в Південно-Західному регіоні у 1959 році складало як 10 до 1, а в 1989 році як 11 до 1. Зміни співвідношення на користь російськомовних українців пояснюються тим, що темпи приросту їхньої чисельності переважали темпи приросту україномовних росіян. Так, за 1959-1989pp. приріст чисельності російськомовних українців у цьому регіоні складав 290,8 тис. осіб (67,25%), а україномовних росіян — лише 24,0 тис. осіб (60,45%).

У результаті досить різних темпів приросту чисельності асимільованих за мовою українців та росіян в окремих регіонах змінювалося також і їхнє територіальне розміщення. Так, у 1959 році у Південно-Західному регіоні знаходилося 20,83% загального числа російськомовних українців та 30,40% загального числа україномовних росіян України, у Донецько-Придніпровському, відповідно, 60,48% та 57,96%. Найменше як російськомовних українців (18,69%), так і україномовних росіян (11,64%) розміщувалося у Південному регіоні.

У 1989 році частка зросійщених за мовою українців серед окремих регіонів скоротилася за рахунок Південно-Західного (15,79%), натомість, у Донецько-Придніпровському та Південному зросла, відповідно, до 63,59% та 20,62%. При цьому, варто звернути увагу на те, що в 1989 році у Південному регіоні знаходилось більше російськомовних українців, ніж у Південно-Західному, а в 1959 році було навпаки. Ці зміни відбулися тому, що масштаби мовної асиміляції українців були значно вищими в Південному регіоні, ніжу Південно-Західному.

Що стосується україномовних росіян, то їхня частка скоротилася в 1989 році, порівняно з 1959 роком у Донецько-Придніпровському регіоні, за рахунок зростання у Південно-Західному і частково в Південному регіоні, і складала, відповідно за регіонами, 50,59%; 35,89%; 13,52%.

Досить значні відмінності в рівні часток російськомовних українців та російськомовних росіян спостерігалися за окремими областями. Проведений аналіз статистичних матеріалів дозволив виявити таку закономірність: у тих областях, де був найвищим рівень мовного зросійщення серед українців, виявився найнижчий рівень мовної українізації російської етнічної меншини. Це стосувалося насамперед східних та південних областей. Зокрема, найвищим рівень мовної асиміляції українців у формі зросійщення був у Кримській області і складав у 1989 році 47,37% загальної чисельності українців. У цій же області був найменшим рівень мовної українізації росіян і в 1989 році він становив лише 0,07% загального їхнього числа [Таблиця 22]. Тобто, в цій південній області України росіяни фактично не зазнавали мовної асиміляції, і навпаки, майже половина українців були зросійщеними за мовою.

Менше одного відсотка росіян визнавали рідною українську мову ще в трьох областях: у Донецькій — 0,56%, у Луганській — 0,77% та в Одеській — 0,90%.

Але в цих же областях рівень мовної асиміляції української більшості був найвищим і складав, відповідно, у Донецькій — 40,37%, у Луганській — 33,66%, в Одеській — 25,74%.

Менше двох відсотків загальної чисельності росіян були україномовними ще в двох областях: у Харківській — 1,48% та Запорізькій — 1,69%. У цих же областях серед українців російськомовні складали більше 20%, зокрема, у Харківській — 20,45% і в Запорізькій — 22,94%. Навіть у столиці України серед українців у 1989 році кожен п’ятий виявився російськомовним (21,22%), але серед росіян лише 1,29% загального їхнього числа були україномовними.

Досить багато було російськомовних серед українців також у Миколаївській (16,34%), у Дніпропетровській (15,23%) та Херсонській (12,27%) областях. Натомість, ступінь мовної українізації росіян у цих областях був досить незначним, відповідно, 2,56%, 2,23% та 3,89%. Крім східних та південних, ще в двох північних областях — у Сумській та Чернігівській у 1989 році частка зросійщених за мовою серед українців була значно вищою, ніж частка українізованих серед росіян, відповідно за областями, 9,23%, 2,74% та 6,66%, 3,52%.

Отже, в 11-ти областях України та в Києві у відносних показниках частка асимільованих за мовою серед українців значно переважала відповідну частку асимільованих за мовою серед росіян. Тобто, на цих теренах розгорнулися неприродні процеси мовної асиміляції в середовищі української корінної більшості, а мовна асиміляція російської етнічної меншини фактично припинилася, насамперед це стосувалося Кримської, Луганської, Донецької, Одеської, Запорізької та Харківської областей.

В інших 13-ти центральних та західних областях частки асимільованих за мовою українців у відносних показниках поступалися відповідній частці асимільованих за мовою росіян, але досить не суттєво. У Чернівецькій області у 1989 році ці частки були приблизно рівними, відповідно, 2,62% та 2,54%. У семи центральних областях частки зросійщених серед українців у 1989 році складали від 1,67% до 3,57%, а частки українізованих серед росіян від 4,51% до 7,91%. Зокрема, в Кіровоградській — 3,57% та 4,51%, у Житомирській — 3,24% та 7,91%, у Полтавській — 2,92% та 4,13%, у Черкаській — 2,12% та 4,58%, у Київській — 2,02% та 4,71 %, у Вінницькій — 1,81% та 4,80%, у Хмельницькій — 1,67% та 6,14%.

У західних областях частки російськомовних серед українців були найменшими, від 0,24% та 1,09%, а частки україномовних серед росіян були порівняно більшими, від 3,84% до 7,52%. Варто нагадати, що до Другої світової війни в цих областях росіяни фактично не проживали, і тому процеси мовного зросійщення українців на означених теренах відбувалися обмежений час, порівняно з іншими областями України. Серед загальної чисельності українців Львівської області російськомовні складали 1,09%, а україномовні серед росіян — 4,71%, у Закарпатській, відповідно, 0,95% та 3,84%, у Рівненській — 0,85% та 5,97%, у Волинській — 0,63% та 5,76%, в Івано-Франківській — 0,58% та 3,86%, у Тернопільській — 0,24% та 7,52%.

Перевага в чисельності російськомовних українців над україномовними росіянами, тобто, в абсолютних показниках, була незаперечною в усіх областях, без жодного винятку, включаючи і західні області. При цьому, необхідно підкреслити, що абсолютні показники асимільованих за мовою серед українців та росіян були зовсім не відповідні за своїм рівнем, особливо у східних та південних областях.

Так, зокрема, у 1989 році у Донецькій області нараховувалося 1 млн. 087,5 тис. російськомовних українців і лише 13,0 тис. україномовних росіян, у Луганській — 499,0 тис. осіб та 9,8 тис. осіб, у Дніпропетровській — 421,8 тис. осіб та 20,9 тис. осіб, у Харківській — 407,6 тис. осіб та 15,6 тис. осіб, у Києві — 395,5 тис. осіб та 6,9 тис. осіб, в Одеській — 368,0 тис. осіб та 6,5 тис. осіб, у Запорізькій — 300,1 тис. осіб та 11,3 тис. осіб, у Кримській — 296,5 тис. осіб та 1,2 тис. осіб, у Миколаївській — 163, 5 тис. осіб та 5.2 тис. осіб, у Херсонській — 115,0 тис. осіб та 9,7 тис. осіб. У східних та південних областях було від 115,0 тис. зросійщених за мовою українців у Херсонській області до 1087,5 тис. осіб — у Донецькій та від 1,2 тис. україномовних росіян у Кримській області до 20,9 тис. осіб — у Дніпропетровській.

Досить багато російськомовних українців проживало також і в двох північних областях: у Сумській та в Чернігівській, відповідно, 112,7 тис. осіб та 86,1 тис. осіб у 1989 році. Навпаки, україномовних росіян у цих областях було небагато, відповідно, 5,2 тис. осіб та 3,4 тис. осіб.

У семи центральних областях абсолютна чисельність російськомовних українців також була значно більшою, ніж число україномовних росіян. Так, у 1989 році в Полтавській області нараховувалось 45,0 тис. зросійщених за мовою українців та 7,4 тис. українізованих росіян, у Житомирській, відповідно, 42,4 тис. осіб та 9,6 тис. осіб, у Кіровоградській — 37,4 тис. осіб та 6,5 тис. осіб, у Київській — 34,9 тис. осіб та 7,9 тис. осіб, у Вінницькій — 31,9 тис. осіб та 5,4 тис. осіб, у Черкаській — 29,3 тис. осіб та 5,6 тис. осіб, у Хмельницькій — 23,0 тис. осіб та 5,4 тис. осіб.

Близькою до центральних областей за рівнем чисельності асимільованих за мовою українців та росіян була Львівська область — 27,0 тис. осіб та 5,7 тис. осіб. В інших шести західних областях число як перших, так і других було значно меншим. Зокрема, в 1989 році у Чернівецькій області знаходилося 17,5 тис. російськомовних українців та 1,6 тис. україномовних росіян, у Рівненській, відповідно, 9.3 тис. осіб та 3,2 тис. осіб, у Закарпатській — 9,3 тис. осіб та 1,9 тис. осіб, в Івано-Франківській — 7,8 тис. осіб та 2,2 тис. осіб, у Волинській — 6,3 тис. осіб та 2,7 тис. осіб, у Тернопільській — 2,8 тис. осіб та 2,0 тис. осіб.

Така відносно незначна чисельність російськомовних українців у західних областях була тому, що тут процеси мовної асиміляції не набули широкого розвою. Ці землі лише короткий час перебували у складі СРСР і західні українці мали значно вищий рівень національної самосвідомості, порівняно зі східними. Число україномовних росіян у цих областях було також невеликим, тому що і загальна чисельність росіян тут залишалася відносно незначною, особливо порівняно зі східними та південними областями.

Протягом 1959-1989pp. частка російськомовних серед українців зросла майже в усіх областях України, крім Львівської та Тернопільської, де відбулося незначне скорочення їхньої чисельності, а також Чернігівської, де значно зменшилося загальне число українців. У Києві також скоротилася частка зросійщених за мовою серед українців, але в результаті того, що темпи приросту україномовних переважали темпи зростання російськомовних. В абсолютних же показниках і в столиці України спостерігалося збільшення числа російськомовних українців.

Натомість, за тридцять років у більшості областей відбулось скорочення частки україномовних серед росіян, за винятком семи західних областей, а також столиці України. У Сумській та в Кримській областях її рівень у 1989 році залишився фактично без змін, як і в 1959 році. Але в абсолютних показниках у всіх областях без винятку чисельність російськомовних українців була значно більшою, ніж число україномовних росіян. Тобто, такі зміни переконливо свідчать про посилення процесів мовного зросійщення корінної нації — українців і гальмування процесів мовної асиміляції російської етнічної меншини.

Отже, аналіз статистичних матеріалів дозволив виявити, що протягом 1959-1989pp. асиміляційні процеси у мовному середовищі українців та росіян мали асиметричний характер. При цьому, особливо необхідно підкреслити, що ця асиметрія була не на користь української, а на користь російської мови, хоча для таких змін не було жодних об’єктивних умов. Росіяни фактично не зазнавали мовної українізації, завдячуючи перш за все суб’єктивним чинникам. В умовах відсутності дійсно незалежної української держави, не українці, а якраз росіяни посідали в Україні домінуюче становище корінної нації. До того ж, фактично статус державної в Україні мала не українська, а російська мова. Тому, навіть у Західній Україні, де до Другої світової війни росіяни фактично не проживали, а їхня чисельність була досить незначною, вони не асимілювалися за мовою, хоча й не мали ареалів компактного проживання. Таке становище природно не характерне для етнічної меншини, якою й були росіяни в Україні насправді завжди.

У сучасних умовах незалежної України можна прогнозувати розвиток асиміляційних процесів у зворотньому, природному напрямку. З одного боку, це стосується припинення мовного зросійщення корінної більшості — українців, а з другого — розгортання процесів мовної українізації в середовищі росіян. Тобто, асиміляційні процеси у мовному середовищі українців та росіян повинні набути асиметричного характеру, але вже не на користь російської мови, а на користь української.

Для цього є всі об’єктивні умови. Зокрема, набуває статусу державної українська мова, а російська ж втратила цей статус, не притаманний їй як мові однієї з етнічних меншин. З іншого боку, саме розселення росіян сприяє цьому, вони не мають ареалів компактного проживання і є меншістю в усіх областях, окрім Криму, де вони переважають серед загальної чисельності населення. Не останню роль відіграє і той факт, що російська етнічна меншина розмивається екзогамними (міжетнічними) шлюбами. Більш повно про вплив екзогамії на становище цієї етнічної меншини йдеться у попередньому розділі. Поступово росіяни стають двомовними. І такі процеси вже зараз розгорнулися в західних областях, перш за все в Галичині, де загальна чисельність росіян залишається досить незначною і вони були зосереджені переважно в містах. Реальне отримання українською мовою, перш за все в Західній Україні, державного статусу, сприяло зростанню її соціального престижу, що об’єктивно вплинуло на мовне середовище росіян у напрямку їхньої поступової українізації. Можна прогнозувати, що найближчим часом такі ж процеси розгорнуться в Центральній Україні. Що стосується східних та південних областей, де наслідки тривалого російщення виявились найбільш суттєвими, масова природна мовна українізація росіян у найближчі роки навряд чи можлива. Але і на цих теренах, незважаючи на рецидиви російщення, цілком можливе суттєве скорочення рівня мовного зросійщення українців.

Отже, в сучасних умовах асиміляційні процеси в мовному середовищі як українців, так і російської етнічної меншини, повинні розгортатися і вже почали розгортатися в зворотному напрямку від тих, якими вони були за радянських часів. Тобто, ці етнічні процеси повинні мати не штучний, а природний характер, що означатиме припинення мовного зросійщення українців, їхнє поступове де- російщення з одного боку, а з іншого — посилення мовної українізації етнічних меншин, у тому числі й росіян.

Висновки. Таким чином, проведений аналіз змін чисельності україномовних та російськомовних росіян переконливо доводить:

Зростання чисельності україномовних росіян було значно меншим за темпи приросту російськомовних росіян. Про масштаб цих відмінностей у темпах приросту чисельності обох груп росіян свідчать такі авторські розрахунки. Якби за 1959-1989pp. чисельність україномовних росіян зростала б такими ж темпами, як і чисельність російськомовних росіян, то в 1989 році число останніх складало б 209,6 тис. осіб, а не 177,5 тис. осіб, як це було за даними перепису. З іншого боку, якби чисельність російськомовних росіян зростала такими ж темпами, як фактично збільшилася чисельність україномовних росіян, то число останніх становило б лише 9 млн. 457,9 тис. осіб, а не 11 млн. 172,5 тис. осіб, як було за переписом 1989 року.

За досліджуваний період (1959-1989pp.) у Південному та в Донецько-Придніпровському регіоні темпи зростання російськомовних росіян переважали темпи приросту чисельності україномовних росіян. Лише в одному Південно-Західному регіоні перевага в темпах приросту чисельності була на боці останніх. В абсолютних же показниках у двох інших регіонах переважали російськомовні росіяни. Скорочення чисельності україномовних росіян за 1959-1989 pp. відбувалося в двох східних областях: у Донецькій та Луганській. Зменшення числа російськомовних росіян простежується лише в одній західній Тернопільській області та й те досить незначне.

У результаті суттєвих відмінностей у темпах приросту україномовних та російськомовних росіян, змінювалось їхнє територіальне розміщення за окремими регіонами та областями. Абсолютна більшість (більше 50%) обох груп росіян зосереджувалася в Донецько-Придніпровському регіоні. За 1959-1989pp. підвищилася питома вага російськомовних та україномовних росіян, які знаходились у Південному та Південно-Західному регіонах за рахунок її скорочення в Донецько-Придніпровському. У Південно-Західному регіоні відносно більше було україномовних росіян, ніж російськомовних росіян порівняно з Південним та Донецько-Придніпровським регіонами.

4. Завдяки незначній чисельності україномовних росіян серед населення України, їхня питома вага залишалась досить низькою. Разом з тим, частка російськомовних росіян була досить високою, особливо серед населення Південного та Донецько-Придніпровського регіонів, і мала тенденцію до поступового, але невпинного зростання. До того ж, питома вага російськомовних росіян серед загального приросту чисельності населення була непропорційно великою (понад 40%), порівняно з їхньою часткою серед усього населення України. Отже, загальна чисельність населення України зростала, в значній мірі, за рахунок російськомовних росіян. Особливо це стосувалося Південного та Донецько-Придніпровського регіонів, де чисельність населення збільшувалась переважно за рахунок російськомовних росіян, більше 50% загального приросту чисельності населення.

5.3а досліджуваний період у результаті політики російщення України, природний процес мовної асиміляції українською більшістю російської етнічної меншини штучно гальмувався і фактично призупинився. Про це свідчать статистичні матеріали: питома вага україномовних серед росіян у 1989 році скоротилася, порівняно з 1959 роком, особливо в східних та південних областях.

Порівняльний аналіз розвитку процесів асиміляції у мовному середовищі українців та росіян дозволив виявити те, що мовна асиміляція була більш характерною для корінної нації, а не для етнічної меншини. При цьому спостерігалась така закономірність: у тих областях, де був більшим рівень мовного зросійщення українців, рівень мовної українізації росіян виявився значно меншим. Перш за все це стосувалося східних та південних областей, а також Києва.

Тобто, не росіяни, а українці фактично опинилися у становищі етнічної меншини, до того ж на своїй рідній землі, і зазнавали масового мовного зросійщення. Такі етнічні процеси природними визнавати не варто, вони були викликані цілеспрямованою політикою російщення України, бо мовної асиміляції природно зазнає не корінна нація, якою були українці, а якраз етнічна меншина, якою були росіяни.

Аналіз процесів мовної асиміляції в середовищі росіян та українців доводить, що якби рівень мовної українізації росіян був таким же, як і рівень мовного зросійщення українців, тобто 12,23%, а не 1,56%, то у 1989 році чисельність україномовних росіян складала б 1 млн. 388,8 тис. осіб, а не 177,5 тис. осіб, як було заданими перепису. З іншого боку, в тому випадку, коли б частка російськомовних серед росіян була такою, як і частка україномовних серед українців, тобто лише 87,72% замість 98,39%, то в 1989 році неасимільованих за мовою етнічних росіян налічувалось б лише 9 млн. 961,1 тис. осіб, а не 11 млн. 172,5            тис. осіб, як це засвідчив перепис.

Отже, проведений аналіз статистичних матеріалів дозволив виявити, що протягом 1959-1989pp. російська етнічна меншина в Україні фактично не зазнавала мовної асиміляції з боку українців. Окрім того, в Донецько-Придніпровському регіоні чітко визначилась тенденція до перетворення цієї етнічної меншини у більшість серед цього населення. Такі етнічні процеси могли відбуватися лише в умовах системної та довготривалої політики посиленого російщення України, бо етнічна меншина природно ніколи не в змозі асимілювати корінну більшість.