Этнографический блог о народах и странах мира их истории и культуре

Самые интересные заметки

РЕКЛАМА



Мовне середовище українців: україномовні та російськомовні.
Этнография - История Украины

Мовне середовище українців: україномовні та російськомовні.

Порівняльний аналіз змін чисельності україномовних та російськомовних українців. Аналіз змін чисельності українців був би не повним без дослідження процесів мовної асиміляції в їхньому середовищі. За ставленням до рідної мови українців можна розподілити на дві групи: україномовні та російськомовні. Перші власну національну мову зберегли, а другі її втратили, зросійщились. Проведемо порівняльний аналіз змін чисельності цих двох груп українців за 1959-1989pp.

Проаналізуємо зміни чисельності обох груп за окремими часовими періодами. Вивчення цієї проблеми свідчить, що за перший період число україномовних українців зросло на 2 млн. 185,0 тис. осіб, а російськомовних українців — на 942,3 тис. осіб, відповідно, на 7,27% та на 45,40%. Тобто, з 100% загального приросту чисельності українців за перший період на першу групу припадало 69,91%, а на другу — 30,15%.

Отже, за перший період (1959-1970pp.) україномовні ще переважали російськомовних серед загального приросту чисельності українців, хоча необхідно підкреслити, що частка другої групи серед загального приросту українців була вп’ятеро більшою, ніж її питома вага в загальній чисельності корінної нації в 1959 році, відповідно, 30,15% та 6,45%.

За другий та за третій періоди відбулися суттєві зміни в прирості чисельності корінної нації, і, до того ж, не на користь україномовних українців. Зокрема, за другий період чисельність першої групи збільшилася лише на 236,3 тис. осіб, а другої — на 968,9 тис. осіб, тобто, на 0,73% та 32,11%, відповідно. Таким чином, у70-ті рр. приріст чисельності україномовних українців був учетверо меншим, ніж приріст числа російськомовних українців. Активна мовна асиміляція українців, зросійщення у ці роки призводило до постійного зростання числа російськомовних серед корінної нації. Ця ж тенденція спостерігалася і в третьому періоді. Зокрема, чисельність україномовних збільшилась на 331 тис. осіб, а російськомовних — на 591 тис. осіб, відповідно — на 1,02% та 14,84%.

Частка україномовних становила лише 19,60% у 70-ті pp. і 35,61% у 80-ті pp. загального приросту чисельності етнічних українців, а частка російськомовних, відповідно, 80,40% та 64,39%. У цілому ж, за другий та за третій періоди серед усього приросту чисельності українців приріст російськомовних був значно більшим, порівняно з україномовними, навіть в абсолютних показниках. Тобто, у 1970-1989pp. чисельність української нації зростала переважно за рахунок російськомовних українців — фактично росіян за мовою та національною самосвідомістю, які мали лише українське етнічне походження.

За тридцять років (1959-1989pp.) чисельність російськомовних українців зросла з 2 млн. 075,5 тис. осіб до 4 млн. 576,4 тис. осіб або на 120,59%, чи більше ніж удвічі. Для порівняння, збільшення чисельності україномовних українців складало за цей же час лише 9,15%. У 1959 році їх налічувалося 30 млн. 072,3 тис. осіб, а у 1989 році — 32 млн. 825,4тис. осіб.

Із загального приросту чисельності етнічних українців за тридцять років, що становив 5 млн. 260,5 тис. осіб (100%), на україномовних припадало 2 млн. 753,1 тис. осіб, або 52,34%, а на російськомовних — 2 млн. 502,9 тис. осіб, або 47,58%. Отже, чисельна перевага україномовних серед загального приросту етнічних українців за 1959-1989pp. була досягнута лише завдяки їхньому зростанню за перший період. За другий та за третій періоди беззаперечно перевага як у відносних, так і в абсолютних показниках була на користь російськомовних українців.

Зміни в чисельності українців як україномовних, так і російськомовних, мали значні територіальні відмінності. Зокрема, за перший період відбувалося зростання обох груп українців у всіх трьох регіонах, але темпи їхнього приросту досить суттєво різнилися. Чітко визначилася також і тенденція активного збільшення чисельності російськомовних українців, більш високими темпами, ніж україномовних, особливо в Південному та в Донецько-Придніпровському регіонах.

У Південно-Західному регіоні за перший період приріст чисельності україномовних українців складав 1          млн. 405,0 тис. осіб (8,63%), а зростання числа російськомовних українців становило лише 44,8 тис. осіб (10,36%). Незначний приріст російськомовних українців був зумовлений тим, що загальна їхня чисельність в абсолютних показниках у цьому регіоні була досить невеликою, зокрема, вона складала у 1959 році 432,4 тис. осіб.

Більш значна різниця між україномовними та російськомовними українцями, і не лише в абсолютних показниках, але і в темпах приросту, була у Південному регіоні. Протягом 1959-1970pp. перша група збільшилась на 410,3 тис. осіб (16,45%), а друга група — на 213,8 тис. осіб (55,10%). Тобто, якщо перевага в абсолютних показниках була на боці україномовних, то у відносних показниках вони значно поступалися перед російськомовними.

Особливо несприятливі умови для зростання чисельності україномовних українців, порівняно з двома іншими регіонами, склалися в Донецько-Придніпровському регіоні. У цьому регіоні за перший період приріст чисельності, відповідно за групами, становив 3,27% та 54,47%. Причому, на його території, на відміну від двох інших регіонів, приріст чисельності російськомовних українців досить суттєво переважав зростання числа україномовних, і не лише в темпах, але навіть у абсолютних показниках, відповідно, 683,7 тис. осіб та 369,7 тис. осіб.

Досить значні відмінності за окремими регіонами спостерігалися також і в рівнях часток першої та другої груп у загальному прирості чисельності українців. Так, якщо за перший період у Південно-Західному регіоні україномовні досягали 97,02% загального приросту чисельності українців, то в Південному регіоні цей показник був значно меншим — дві третини (65,73%), а в Донецько-Придніпровському — всього лише одну третину (35,10%). Частка російськомовних серед загального приросту українців складала, відповідно, за цими регіонами — 2,98%, 34,27%, 64,90%.

У другому періоді (1970-1979pp.) продовжували посилюватися досить негативні тенденції в динаміці чисельності україномовних українців. Відносно сприятлива для них ситуація склалася лише у Південно-Західному регіоні, порівняно з двома іншими регіонами. Так, у цьому регіоні число українців, що визнавали рідною українську мову, збільшилось на 526,3 тис. осіб, або на 2,98%, а чисельність російськомовних українців зростала значно вищими темпами— 163,1 тис. осіб, або 34,18%.

Темпи приросту числа російськомовних українців у Південно-Західному регіоні в другому періоді були значно вищими як у відносних, так і в абсолютних показниках, порівняно з попереднім, першим періодом. Таким чином, у другому періоді (в 70-ті pp.) процеси мовної асиміляції українців отримали значне поширення навіть у цьому найменш зросійщеному регіоні України. Тому частка україномовних серед загального приросту чисельності українців за другий період зменшилася до 76,01%, що було помітно нижче за питому вагу цієї групи серед етнічних українців Південно-Західного регіону в 1970 році — 97,33%.

Приріст україномовних українців за другий період у Південному регіоні поступався зростанню числа російськомовних українців і не лише в темпах, як це було за перший період, але й в абсолютних показниках. Так, чисельність першої групи збільшилась лише на 71,4 тис. осіб (2,46%), а другої —на 208,1 тис. осіб (34,58%). Тобто, приріст чисельності першої групи в абсолютних цифрах був утричі меншим за приріст другої групи. Частка україномовних серед загального приросту українців у Південному регіоні складала 25,53%, тобто лише четверту частину, а російськомовних — 74,42%, хоча в цілому серед українців цього регіону переважала якраз перша, а не друга група.

Ще більш загрозливим для україномовних українців було становище в 70-ті pp. у Донецько-Придніпровському регіоні. Тут їхня чисельність не лише не зростала, але й зазнала значного скорочення — на 361,4 тис. осіб (3,09%). За цей же час число російськомовних українців продовжувало досить швидко збільшуватись — на 597,7 тис. осіб (30,63%). Отже, в найбільш промислово розвинутому регіоні України за другий період зростання загальної чисельності українства відбувалось виключно за рахунок зросійщених за мовою українців.

У 80-ті pp. (третій період) у динаміці змін чисельності як першої, так і другої груп українців зберігалися в основному ті ж тенденції, що склалися в 70-ті pp. Зокрема, за третій період у Південно-Західному регіоні приріст україномовних українців становив 428,3 тис. осіб (2,35%), а російськомовних українців — 82,9 тис. осіб (12,95%). У Південному регіоні, відповідно, 77,4 тис. осіб (2,60%) та 134,2 тис. осіб (16,57%). У Донецько-Придніпровському регіоні, як і за попередній, другий період, у третьому зросла лише чисельність російськомовних українців — на 374,6 тис. осіб (14,77%). У той же час, число україномовних українців у цьому регіоні продовжувало неухильно скорочуватися — на 173,9 тис. осіб, або на 1,54%.

Таким чином, протягом 1959-1989 pp. відбулися значні зміни у чисельності двох груп українців у всіх трьох регіонах України. Найбільш високими були темпи приросту чисельності україномовних українців у Південному регіоні — 559,1 тис. осіб (22,42%) та Південно-Західному — 2 млн. 359,6 тис. осіб (14,50%). У Донецько-Придніпровському регіоні приросту чисельності цієї групи взагалі не було, навпаки, скорочення складало 165,6 тис. осіб (1,47%).

На відміну від першої групи, зростання чисельності другої групи — російськомовних, відбулося в усіх трьох регіонах і, до того ж, більш високими темпами. Зокрема, їхній приріст у Південному регіоні становив за тридцять років 556,1 тис. осіб (143,32%) та у Донецько-Придніпровському — 1 млн. 656,0 тис. осіб (131,94%). Тобто, чисельність російськомовних українців у цих двох регіонах більше ніж подвоїлася. Відносно меншими були темпи приросту цієї групи в Південно-Західному регіоні — 290,8 тис. осіб (67,25%). Але й у цьому регіоні темпи приросту чисельності російськомовних українців переважали темпи приросту україномовних українців у відносних показниках.

У цілому ж, за тридцять років частка україномовних серед загального приросту українців найвищою була у Південно-Західному регіоні — 89,04%, меншою у Південному — 50,09%, що було значно нижче питомої ваги україномовних у загальній чисельності українців цих двох регіонів. У Донецько-Придніпровському регіоні загальний приріст чисельності корінної нації був досягнутий лише за рахунок зростання числа російськомовних.

Отже, проведений аналіз статистичних матеріалів свідчить про значну регіональну диференціацію в динаміці чисельності обох мовних груп українців. У всіх трьох регіонах темпи приросту чисельності російськомовних українців перевищували темпи приросту україномовних українців, а в індустріальному Донецько-Придніпровському регіоні навіть відбувалося зменшення числа українців, рідна мова яких була українська. Такі мовні процеси в українському етнічному середовищі були прямим наслідком політики російщення України.

Простежимо за змінами чисельності першої та другої груп українців за окремими областями. У цілому ж, за 1959-1989pp. з 25-ти областей в десяти з них зменшилася загальна чисельність україномовних українців. Якщо за перший період скорочення відбувалось лише в чотирьох областях, то за другий та за третій — вже в 12-ти. Найбільшого скорочення чисельності україномовні українці зазнали в Донбасі, де фактично розгорнулися процеси активної деукраїнізації. За тридцять років чисельність українців, що зберігали власну національну мову, зменшилась у Луганській області на 256,4 тис. осіб, або на 20,68%, а в Донецькій — на 266,7 тис. осіб (14,26%).

Скорочення числа україномовних українців охопило також центральні та північні області, в яких відбувалося зменшення загальної чисельності всього населення. Зокрема, у Вінницькій області воно становило 221,4 тис. осіб (11,37%), у Чернігівській — 162,7 тис. осіб (11,89%), у Сумській — 134,1 тис. осіб (10,80%), у Хмельницькій — 88,2 тис. осіб (6,12%), у Житомирській — 70,6 тис. осіб (5,29%), у Кіровоградській — 49,1 тис. осіб (4,64%), у Черкаській — 46,1 тис. осіб (3,29%) та в Полтавській — 12,4 тис. осіб (0,82%). Крім того, у другому періоді відмічалося зниження чисельності україномовних українців у Запорізькій та в Харківській областях, а в третьому — в Київській та в Одеській.

Найбільше ж зростання чисельності цієї групи українців спостерігалося лише у столиці та в західних областях. Зокрема, у Києві приріст становив 990,2 тис. осіб (207,37%) — це були найвищі в Україні абсолютні та відносні показники, досягнуті перш за все за рахунок міграційних процесів, переважно україномовного сільського населення Правобережної та Західної України. Значно вищими, ніж у цілому в Україні, були темпи приросту чисельності україномовних українців у всіх, без винятку, західних областях: у Закарпатській області приріст рівнявся 285,6 тис. осіб (42,25%), у Львівській — 651,0 тис. осіб — найвищий серед всіх областей абсолютний показник, (36,44%), в Івано-Франківській — 302,1 тис. осіб (29,24%), у Чернівецькій — 138,2 тис. осіб (27,11%), у Рівненській — 218,2 тис. осіб (25,43%), у Волинській — 158,3 тис. осіб (18,92%), і порівняно менше в Тернопільській — 96,7 тис. осіб (9,42%).

Досить високі темпи приросту чисельності україномовних українців були також у Херсонській — 198,1 тис. осіб (31,76%), у Дніпропетровській — 396,2 тис. осіб (20,31%), а особливо в Кримській — 187,2 тис. осіб (132,11%). Однак, зростання числа україномовних українців у цих трьох областях було досягнуто, головним чином, за рахунок лише першого періоду, а в другому та в третьому періодах (70-80-ті pp.) воно було досить незначним.

На відміну від україномовних, протягом 1959-1989pp. чисельність російськомовних українців зросла в усіх областях, за винятком Тернопільської, де скорочення складало 0,5 тис. осіб (15,15%) та Львівської, відповідно, 4,1 тис. осіб (13,18%), а також Чернігівської — 13,5 тис. осіб (13,55%). В Чернігівській області суттєво зменшилася також і загальна чисельність населення.

Найбільш високі темпи приросту чисельності російськомовних українців були у промислових областях східної та південної України, де їхнє число зросло майже втричі. Зокрема, це зростання складало у Запорізькій — 194,0 тис. осіб (182,84%), у Луганській — 322,2 тис. осіб (182,24%), у Дніпропетровській — 270,2 тис. осіб (178,23%), в Одеській — 229,3 тис. осіб (164,25%), у Херсонській — 70,6 тис. осіб (159,01%).

Більше ніж удвічі зросла чисельність цієї групи ще у дев’яти областях: трьох центральних, двох східних, двох південних і двох західних, а також у столиці України. Зокрема, у Кримській — на 170,6 тис. осіб (135,50%), у Київській — 19,0 тис. осіб (119,50%), у Донецькій — 589,5 тис. осіб, найбільший приріст серед усіх областей в абсолютних показниках (118,37%), у Чернівецькій — 9,4 тис. осіб (116,04%), у Полтавській — 24,1 тис. осіб (115,31%), у Харківській - 216,2 тис. осіб (112,96%), у Києві - 209,2 тис. осіб (112,29%), у Миколаївській — 85,6 тис. осіб (109,60%), у Закарпатській — 4,8 тис. осіб (106,87%), у Житомирській — 21,6 тис. осіб (103,84%).

Високими також були темпи приросту чисельності російськомовних українців у всіх інших областях, особливо в центральних та в західних, але досить незначними в абсолютних показниках. Так, їхнє число зросло у Черкаській області на 14,6 тис. осіб (99,82%), у Кіровоградській — на 16,2 тис. осіб (76,42%), у Хмельницькій — на 9,9 тис. осіб (75,57%), у Вінницькій — на 12,7 тис. осіб (66,15%), в Івано-Франківській — на 3,1 тис. осіб (65,96%), у Рівненській — на 3,4 тис. осіб (57,63%). Найнижчі темпи приросту були в Сумській — 23,6 тис. осіб (26,49%) та у Волинській —1,1 тис. осіб (21,15%) областях.

Таким чином, у переважній більшості областей України, за винятком Тернопільської та Львівської, темпи приросту чисельності україномовних українців значно поступалися рівню зростання числа російськомовних українців. У цих двох областях чисельність російськомовних зменшилась, як і в Чернігівській, в останній, до речі, скоротилося число обох груп українців. У столиці України приріст першої групи випереджав другу в абсолютних і у відносних показниках.

Територіальне розміщення україномовних і російськомовних українців за регіонами та за областями. У результаті суттєвої різниці в темпах приросту, змінювалось також територіальне розміщення обох груп українців як в окремих областях, так і в регіонах. Якщо взяти за 100% чисельність кожної групи у цілому в Україні, то в Південному регіоні у 1959 році проживало 2 млн. 493,7 тис. україномовних українців, що складало 8,29% загальної їхньої чисельності в Україні та 388,0 тис. осіб, 18,69% чисельності всіх російськомовних українців, а в 1989 році, відповідно, 3 млн. 052,8 тис. осіб (9,30%) та 944,1 тис. осіб (20,62%).

У Донецько-Придніпровському регіоні в 1959 році перша група складала 11 млн. 300,3 тис. осіб (37,58%), друга група — 1 млн. 255,1 тис. осіб (60,48%), у 1989 році, відповідно, 11млн. 134,7 тис. осіб (33,92%) та 2 млн. 911,1 тис. осіб (63,59%). У Південно-Західному регіоні в 1959 році нараховувалося 16 млн. 278,3 тис. українців (54,13%), рідною мовою яких була українська, а також 1 млн. 432,4 тис. українців (20,83%), що визнавали рідною російську мову, а в 1989 році, відповідно, 18 млн. 637,9 тис. осіб (56,78%) та 723,2 тис. осіб (15,79%).

Порівняльний аналіз статистичних матеріалів переписів свідчить, що зросла частка україномовних українців, зосереджених у Південно-Західному та Південному регіонах, за рахунок її скорочення у Донецько-Придніпровському, де зменшилася абсолютна чисельність цієї групи. Частка російськомовних українців збільшилася у Донецько-Придніпровському та Південному регіонах, внаслідок нижчих темпів приросту цієї групи в Південно-Західному регіоні. Звертає на себе увагу й той факт, що частка російськомовних українців переважала питому вагу україномовних українців у Донецько-Придніпровському та Південному регіонах, але поступалася в Південно-Західному.

Основним ареалом розселення україномовних українців протягом 1959-1989pp. продовжував залишатися Південно-Західний регіон, а російськомовних українців — Донецько-Придніпровський. Аналіз статистичних матеріалів свідчить, що територіальне зосередження російськомовних українців, в основному, збігалося з розселенням етнічних росіян за окремо взятими регіонами, а україномовних українців з етнічними українцями. Тобто, російськомовні українці зосереджувалися на Півдні та Сході України, де знаходився основний ареал розселення російської етнічної меншини, під впливом якої українці якраз і зазнавали мовної асиміляції, насамперед у міському середовищі.

Територіальне розміщення україномовних та російськомовних українців досить суттєво різнилося і за окремими областями. Російськомовні українці проживали переважно в східних та в південних областях. У 1989 році найбільше їх було зосереджено в Донецькій — 1 млн. 087,5 тис. осіб (23,75%) та Луганській — 499,0 тис. осіб (10,89%) областях, тобто у Донбасі знаходилась третина всіх російськомовних українців України.

Досить значною була їхня чисельність також у Дніпропетровській — 421,8 тис. осіб (9,21%), у Харківській — 407.6 тис. осіб (8,90%), у Києві — 395,5 тис. осіб (8,63%), в Одеській — 368,9 тис. осіб (8,05%), у Кримській — 296,5 тис. осіб (6,47%) та в Запорізькій — 300,1 тис. осіб (6,55%). У цілому ж у цих семи областях та столиці проживало понад 80% усіх зросійщених за мовою українців, на інші 18 областей припадало менше 20% їхньої загальної чисельності.

Порівняно менше налічувалося російськомовних українців у двох південних областях: у Миколаївській — 163.7 тис. осіб (3,57%) та в Херсонській — 115,0 тис. осіб (2,51%), а також у двох північних: у Сумській — 112,7 тис. осіб (2,46%) та в Чернігівській — 86,1 тис. осіб (1,88%). В інших 14-ти областях російськомовних українців було значно менше, на кожну з них припадало менше одного відсотка загальної чисельності зросійщених українців. Найменше їх було в Тернопільській області — лише 2,8 тис. осіб (0,06%).

У розселенні україномовних українців спостерігалися значні відмінності, порівняно з територіальним розташуванням російськомовних українців. Так, зокрема, найбільше українців, які визнавали рідною українську мову, зосереджувались у Львівській області — у 1989 році 2 млн. 437,6 тис. осіб, або 7,40% загального числа усіх україномовних українців в Україні. Досить показово, що у 1959 році в цій області їх було значно менше — 1 млн. 786,6 тис. осіб (5,74%). Слідом за Львівською за числом україномовних українців у 1989 році йшли Дніпропетровська — 2 млн. 347,4тис. осіб (7,05%), Вінницька — 1 млн. 725,8 тис. осіб (5,25%) та Київська області — 1 млн. 694,2 тис. осіб (5,16%).

Від чотирьох до п’яти відсотків від загальної чисельності україномовних українців був рівень їхньої частки в інших шести областях. У найбільшій за загальною чисельністю населення Донецькій області знаходилось лише 1 млн. 603.3 тис. осіб, або лише 4,88% всіх україномовних українців. Далі, послідовно за чисельністю йшли: Харківська — 1 млн. 585,1 тис. осіб (4,82%), Полтавська — 1 млн. 491.3 тис. осіб (4,54%), Черкаська — 1 млн. 352,2 тис. осіб (4,11%), Хмельницька — 1 млн. 351,6 тис. осіб (4,11%), Івано-Франківська — 1 млн. 335,1 тис. осіб (4,06%), а також Київ — 1 млн. 467,7 тис. осіб (4,47%).

На рівні трьох-чотирьох відсотків був рівень цієї частки ще у восьми областях: у Житомирській — 1 млн. 263,7 тис. осіб (3,84%), у Чернігівській — 1 млн. 205,8 тис. осіб (3,67%), у Тернопільській— 1млн. 123,5 тис. осіб (3,42%), у Сумській — 1 млн. 107,6 тис. осіб (3.37%), у Рівненській — 1 млн. 076,3 тис. осіб (3,27%), в Одеській — 1 млн. 062,6 тис. осіб (3,23%), у Кіровоградській — 1 млн. 009,4 тис. осіб (3,07%), у Запорізькій — 1 млн. 007,6 тис. осіб (3,06%) та у Волинській — 995,0 тис. осіб (3,03%).

Від одного до трьох відсотків загальної чисельності україномовних українців зосереджувалося у шести областях, причому дві з них — Луганська та Кримська за чисельністю всього населення були одними з найбільших в Україні, а за чисельністю україномовних українців — найменшими. Зокрема, в 1989 році в Луганській області проживало 983,0 тис. українців цієї групи, що становило 2,99% загальної їхньої чисельності в Україні. До речі, в цій східній області відбувалось значне скорочення, порівняно з 1959 роком, як частки україномовних українців, так й абсолютної їхньої чисельності — 1 млн. 239,4 тис. осіб (4,12%). До цієї групи областей входили також Закарпатська — 921,5 тис. осіб (2,92%), Миколаївська — 839,5        тис. осіб (2,55%), Херсонська — 821,8 тис. осіб (2,50%), Чернівецька — 647,8 тис. осіб (1,97%). Найменше серед усіх областей було україномовних українців у Кримській області — лише 328,9 тис. осіб (1,00%).

Таким чином, аналіз статистичних матеріалів свідчить, що розселення україномовних українців було більш-менш рівномірним, порівняно з територіальним розміщенням російськомовних українців. У східних та південних областях питома вага російськомовних українців переважала частку україномовних українців у розміщенні обох груп на території України, а у західних та центральних областях співвідношення цих груп було на користь українців, які зберігали власну національну мову.

Частки україномовних та російськомовних серед загальної чисельності українців. Активна реалізація політики зросійщення України призвела до того, що частка російськомовних серед українців постійно збільшувалася, бо темпи приросту їхньої чисельності значно випереджали відповідні показники зростання числа україномовних українців. Так, якщо в 1959 році частка зросійщених за мовою складала лише 6,45% загального числа українців, то в 1970 році вона зросла до8,55%,у1979 році збільшилася до 10,92%, а у 1989 році досягла 12,23%. Тобто, за тридцять років рівень цієї частки підвищився на 5,78%. На стільки ж за цей час скоротилася частка україномовних серед українців, що дорівнювала в 1959 році — 93,51%, у 1970 році —91,42%, у 1979 році —89,05%, а у 1989 році — лише 87,72%.

Аналіз статистичних матеріалів переписів свідчить також про значні регіональні відмінності в рівні мовного зросійщення українців. Найбільш високим був рівень частки російськомовних серед українців у Південному регіоні, в значній мірі за рахунок Кримської області, і складав у 1959 році — 13,46%, а в 1989 році —23,61%. Тобто, кожен четвертий українець у цьому регіоні визнавав рідною не власну національну, а чужу — російську мову.

Досить високий рівень мовної асиміляції українців був характерним також і для Донецько-Придніпровського регіону і складав, відповідно, в 1959 році — 10,00%, а в 1989 році — 20,72%. Тобто, якщо в 1959 році в цьому регіоні лише кожен десятий українець був зросійщеним за мовою, то в 1989 році — вже кожен п’ятий. Відносно менший ступінь мовної асиміляції (зросійщення) українців спостерігався в Південно-Західному регіоні, хоча і тут він мав тенденцію до неухильного зростання — з 2,59% у 1959 році до 3,73% у 1989 році.

Таким чином, частка російськомовних серед українців зростала в усіх трьох регіонах, хоча і досить різними темпами. Так, якщо в Південному та в Донецько-Придніпровському регіонах вона за тридцять років підвищилася, відповідно, на 10,15% та 10,72%, то в Південно-Західному, де процеси мовної асиміляції не набули такого широкого розповсюдження, як на інших територіях, її рівень зріс лише на 1,14%.

Ще більш суттєві відмінності в ступені мовної асиміляції українців спостерігалися за окремими областями. Найвищим цей показник був у південних та східних областях, а також у столиці України, але в жодній з областей він не переважав 50%. Найбільше зросійщеними за мовою виявилися українці в Криму, де чисельність представників корінної нації була найменшою серед усіх інших областей. У 1959 році російськомовні складали 47,03% загального числа українців цієї області, а у 1989 році — 47,37%.

Аналіз статистичних матеріалів переконливо свідчить про поступове, але невпинне посилення процесів мовного зросійщення українців. У 1959 році російськомовні складали більше 10% загальної чисельності українців у чотирьох областях та більше 20% в одній області та столиці України. У 1989 році російськомовні українці складали більше 10% загального числа українців у трьох областях, більше 20% — ще у трьох областях та Києві, більше 30% — у одній (Луганській), більше 40% — у двох (Донецькій та Кримській).

Найбільш активно процеси мовної асиміляції проходили насамперед у східних та південних областях, а також у столиці України. Тобто, якщо в 1959 році рівень частки зросійщених за мовою серед українців перевищував 10% у п’яти областях та Києві, то в 1989 році — вже в дев’яти областях, а також у столиці України.

За 1959-1989pp. зріс рівень частки російськомовних серед українців у Донецькій області — з 21,03% до 40,37%, у Луганській —з 12,48% до 33,66%, в Одеській — з 12,41% до 25,74%, у Запорізькій — з 10,61% до 22,94%, у Харківській — з 11,03% до 20,45%, у Миколаївській — з 9,49% до 16,34%, у Дніпропетровській — з 7,21% до 15,23%, у Херсонській — з 6,64% до 12,27%. Навпаки, у Києві ступінь мовного зросійщення українців дещо зменшився, але продовжував залишатися на досить високому рівні, відповідно 26,06% та 21,22%.

Відносно меншою була частка російськомовних серед українців у північних та в центральних областях. Так, у Сумській області цей показник складав 6,69% у 1959 році та 9,23% у 1989 році, в Чернігівській — 6,78% та 6,66%, у Кіровоградській — 1,96% та 3,57%, у Житомирській — 1,53% та 3,24%, у Полтавській — 1,37% та 2,92%, у Черкаській — 1,04% та 2,12%, у Київській — 0,99% та 2,02%, у Вінницькій — 0,97% та 1,81%, у Хмельницькій — 0,90% та 1,67%, а також у двох західних: Чернівецькій — 1,56% та 2,62% і Львівській — 1,71% та 1,09%.

В інших областях Західної України процеси російщення не набули такого широкого розвитку, тому частка російськомовних не перевищувала одного відсотка серед загального числа українців. У Закарпатській області вона складала 0,65% у 1959 році та 0,95% у 1989 році, у Рівненській — 0,68% та 0,85%, у Волинській — 0,62% та 0,63%, в Івано-Франківській — 0,45% та 0,58%, у Тернопільській — 0,32% та 0,24%.

Зростання частки російськомовних серед українців відбувалося в усіх областях, окрім трьох, у тому числі у двох західних: у Львівській скорочення за тридцять років становило 0,62%, в Тернопільській — 0,08%, а також в одній північній — Чернігівській (0,12%). У столиці України також скоротилася частка російськомовних серед етнічних українців на 6,84%, бо темпи приросту чисельності україномовних українців у Києві переважали темпи зростання числа зросійщених за мовою представників корінної нації.

Найбільш інтенсивно збільшувався рівень частки російськомовних серед українців у Донбасі: в Луганській області — на 21,18%, у Донецькій — на 19,34%. Значне зростання відбувалось також і в інших областях сходу та півдня, де частка цієї групи серед етнічних українців і так була досить високою, за винятком лише Кримської. Так, в Одеській області частка зросійщених українців збільшилася на 13,33%, у Запорізькій — на 12,33%, у Харківській — на 9,42%, у Дніпропетровській — на 8,02%, у Миколаївській — на 6,85%, у Херсонській — на 5,63%.

На один-два відсотка зросла питома вага російськомовних серед українців у більшості центральних та північних областей: у Сумській — на 2,54%, у Житомирській — на 1,71%, у Кіровоградській — на 1,61%, у Полтавській — на 1,55%, у Черкаській — на 1,08%, у Київській — на 1,03%, а також у західній Чернівецькій — на 1,06%.

Досить незначне зростання частки цієї групи, менше одного відсотка, спостерігалось у переважній більшості західних областей, на Поділлі, а також у Криму. Зокрема, воно становило: у Вінницькій — 0,84%, у Хмельницькій — 0,77%, у Кримській — 0,34%, Закарпатській — 0,30%, у Рівненській — 0,17%, в Івано-Франківській — 0,13%, у Волинській — 0,01%. Отже, процеси мовної асиміляції українців поширилися на всі області України, але їхні масштаби мали досить значні територіальні відмінності.

Частка україномовних серед українців була найвищою в західних областях: у Тернопільській в 1959 році — 99,67% і в 1989 році — 99,74%, в Івано-Франківській, відповідно, 99,54% та 99,42%, у Волинській — 99,37% та 99,36%, у Рівненській — 99,22% та 99,13%, у Львівській — 98,25% та 98,90%, у Закарпатській — 98,45% та 98,44%, у Чернівецькій — 98,34% та 97,25%. Ці західноукраїнські землі ввійшли до складу СРСР лите в 1939-1944pp. і процеси мовного зросійщення не мали тут глибокого історичного коріння, бо Галичина, Закарпаття, Буковина не входили до складу Російської імперії, на відміну від інших українських етнічних земель.

Досить значним, більшим за 90%, залишався рівень частки україномовних серед українців у центральних та північних областях, хоча і тут чітко виявилася тенденція до його скорочення протягом 1959-1989pp. Особливо значного зменшення він зазнав у східних та південних областях і складав у 1989 році в Херсонській — 87,71%, у Миколаївській — 83,64%, у Дніпропетровській — 84,75%, у Харківській — 79,53%, у Запорізькій — 77,03%, в Одеській — 74,23%. Найменшим цей показник був серед українців у Донбасі та в Криму: в Луганській — 66,32%, у Донецькій — 59,53% та в Кримській — 52,55%. На відміну від сходу і півдня України, у Києві частка україномовних серед українців зросла з 71,92% у 1959 році до 78,75% у 1989 році.

Таким чином, проведений аналіз статистичних матеріалів свідчить, що внаслідок російщення України, відбувалось зростання частки російськомовних серед українців у більшості областей, особливо у східних та південних, і навпаки, на цих же територіях простежувалось інтенсивне скорочення частки україномовних.

Частки україномовних і російськомовних українців серед приросту всього населення України та загальної його чисельності. Завдяки суттєвій різниці в темпах приросту чисельності україномовних та російськомовних українців, відбувалися суттєві зміни питомої ваги обох цих груп серед усього населення, зокрема, зменшувалась частка першої групи, і навпаки, зростала частка другої. Так, у цілому в Україні частка російськомовних українців складала у 1959 році 4,96%, у 1970 році — 6,40%, у 1979 році — 6,04%, і в 1989 році — 8,90%. Тобто, за тридцять років частка зросійщених українців серед загальної чисельності населення України зросла на 3,94%. При цьому необхідно підкреслити, що їхня частка серед загального приросту чисельності населення була значно вищою за їхню частку серед усього населення України.

У цілому ж, за перший період на російськомовних українців припадало 17,92% загального приросту чисельності всього населення України, за другий період — 39,02% і за третій — 32,11%, всього ж за 1959-1989 pp. — 26,19%. Отже, незважаючи на те, що зросійщені за мовою українці становили у 1959 році лише п’ять відсотків серед усього населення, в його загальному прирості за 1959-1989pp. їхня частка складала понад чверть.

Проведений аналіз статистичних матеріалів дозволив виявити суттєві територіальні відмінності. Найменшим, порівняно з двома іншими регіонами, був рівень частки російськомовних українців серед усього населення Південно-Західного регіону, хоча й тут він виявив стійку тенденцію до зростання. У1959 році він становив у цьому регіоні лише 2,27%, а в 1989 році — 3,27%. Значно вищою вона була в Південному, відповідно, 7,66% та 12,39% та в Донецько-Придніпровському — 7,06% та 13,42%.

Ще більш значна диференціація виявляється при проведенні аналізу змін частки російськомовних українців у загальному прирості всього населення цих регіонів. Так, якщо за перший період у Південно-Західному регіоні частка цієї групи українців збільшилася лите на 2,71%, то за другий та третій періоди вона значно зросла, і становила, відповідно, 19,59% та 13,41%, в цілому ж, за 1959-1989pp. — 9,37%.

Досить високим був рівень цієї частки в загальному прирості чисельності населення Південного регіону, й складав за перший період — 16,27%, за другий — 30,03% і за третій — 24,56%, усього ж за тридцять років — 21,78%. Однак, особливо значним її рівень був у Донецько-Придніпровському регіоні. Якщо за перший період питома вага цієї групи становила 29,85%, то за другий та третій періоди навіть більше половини загального приросту чисельності населення, відповідно, 62,44% та 55,27%, у цілому ж, за 1959-1989pp. — 42,19%. Тобто, у 70-80-ті pp. населення цього промислового регіону зростало переважно за рахунок російськомовних українців та росіян.

Протягом 1959-1989pp. частка російськомовних українців серед усього населення збільшувалася також і в усіх областях, окрім Львівської, Тернопільської, Чернігівської та столиці України. Досить значною в 1989 році вона була серед населення східних та південних областей: у Донецькій — 20,47%, у Запорізькій — 14,87%, в Одеській — 14,05%, у Харківській— 12,84%, у Миколаївській — 12,32%, у Кримській — 12,20%, у Дніпропетровській — 10,90%, у Херсонській — 9,30% та в північних: у Сумській — 7,89% і Чернігівській — 6,09%, а також у Києві — 15,37%. При цьому, вона залишалась порівняно меншою в більшості центральних областей, від півтора до трьох відсотків, і зовсім низькою, менше одного відсотка — у західних. Таким чином, частка російськомовних українців серед усього населення України постійно зростала і особливо високим був її рівень на сході та на півдні, значно меншим — в центрі та на заході України.

Навпаки, рівень частки україномовних українців серед усього населення неухильно знижувався, на відміну від російськомовних українців. Так, у цілому в Україні питома вага українців, які визнавали рідною власну національну мову, досягала в 1959 році 71,82% загальної чисельності населення, у 1970 році — 68,45%, у 1979 році — 65,50%, а в 1989 році — лише 63,80%, тобто, за тридцять років її рівень скоротився на 8,02%.

Звертає на себе увагу і той факт, що ще меншою була частка приросту україномовних українців серед загального зростання чисельності всього населення України. Якщо за перший період ця частка становила 41,56%, то за другий та за третій періоди значно знизилась, відповідно, до 9,52% й до 18,01%, а в цілому за тридцять років — до 31,28%. Отже, українці, що зберігали рідну мову, вже опинилися у меншості в загальному прирості чисельності всього населення України за 1959-1989pp.

Аналіз статистичних матеріалів переписів свідчить про існування значних територіальних відмінностей у рівні частки україномовних українців серед загальної чисельності населення окремих регіонів. Найбільш високим він був у Південно-Західному регіоні, хоча й тут виявив стійку тенденцію до помітного зменшення. Зокрема, у 1959 році частка україномовних українців складала 85,51% загальної чисельності населення регіону, в 1970 році — 85,47%, у 1979 році — 84,61%, а в 1989 році — 84,18%, тобто за тридцять років скоротилася на 1,33%.

Суттєво меншою була ця частка у Донецько-Придніпровському регіоні: у 1959 році — 63,61%, у 1970 році — 58,18%, у 1979 році —53,81%, у 1989 році —51,33%, тобто за тридцять років вона знизилася на 12,28%, найбільше серед усіх трьох регіонів.

Найнижчою була питома вага україномовних українців серед населення Південного регіону, перш за все завдяки досить незначному рівню їхньої частки серед населення Кримської області. Так, у 1959 році вона складала 49,22% загальної чисельності населення Південного регіону, у 1970 році — 45,51%, у 1979 році — 42,06%, а в 1989 році — 40,06%, за 1959-1989pp. скорочення становило 9,16%. Отже, україномовні українці вже стали меншістю серед усього населення цього стратегічно важливого регіону України.

Аналіз статистичних матеріалів дозволив виявити досить несприятливу для українства тенденцію: частка україномовних українців серед загального приросту чисельності всього населення була значно меншою, ніж їхня питома вага в складі всього населення кожного з трьох регіонів. Найбільш сприятливою, порівняно з іншими двома регіонами, була для них ситуація у південно-західному регіоні, де за перший період частка українців, що не втратили власну національну мову, становила 85,01% загального приросту населення. Але навіть у цьому регіоні у 70-80-ті pp. вона суттєво знизилась і складала за другий період — 63,21% і за третій — 69,26%. Всього ж за тридцять років ця частка становила 76,02% загального приросту чисельності населення регіону.

Значно складнішою для україномовного середовища була ситуація в Південному регіоні, де україномовні українці протягом 1959-1989pp. опинилися в меншості. Якщо в першому періоді частка українців, рідною мовою яких була українська, становила 31,22% загального приросту населення цього регіону, то в другому та третьому періодах вона була зовсім незначною — лише 10,30% та 14,16%.

У Донецько-Придніпровському регіоні україномовні українці знаходилися в зовсім несприятливих умовах. Зростання чисельності цієї групи українців відбувалося лише за перший період, але й те незначне — 16,14% загального приросту чисельності населення цього регіону. За другий та третій періоди їхня чисельність навіть помітно скоротилася, тому частка україномовних українців серед загального приросту населення цього регіону протягом 70-80-х pp. була відсутня взагалі. Незначне зростання числа україномовних українців у Донецько-Придніпровському регіоні за перший період не могло компенсувати суттєве його скорочення за другий та за третій періоди. Тому, в цілому за 1959-1989pp. у цьому найбільш зросійщеному регіоні України зменшилася абсолютна чисельність україномовних українців та, відповідно, і їхня частка серед усього населення. Отже, в найбільшому промисловому регіоні України виникла реальна загроза перетворення українців на етнічну меншину на своїй рідній землі.

Простежимо за змінами рівня частки україномовних українців серед усього населення окремих областей. Характерною ознакою цих змін було скорочення частки українців, які визнавали рідною власну національну мову, в абсолютній більшості областей. Якщо за перший період її рівень зменшився в 13-ти областях, то за другий — в 20-ти, а за третій — в 19-ти. Усього ж, за 1959-1989pp. скорочення частки україномовних українців спостерігалося серед усього населення 17-ти областей. Особливо активно ці процеси проходили на сході та на півдні України. Незначне зростання питомої ваги україномовних українців відбулося лише серед населення Києва, Кримської, а також шести західних областей: Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської та Чернівецької [Таблиця 25].

У 1989 році найвищою була частка україномовних українців серед населення західних областей: Тернопільської — 96,52%, Івано-Франківської — 94,47%, Волинської — 94,01%, Рівненської — 92,45%, Львівської — 89,37%. Досить високою вона була також і в центральних та північних областях: у Вінницькій — 89,55%, у Хмельницькій — 88,83%, у Черкаській — 88,53%, у Київській — 87,58%, у Чернігівській — 85,35%, у Полтавській — 85,28%, у Житомирській — 83,19%, у Кіровоградській — 82,19%, у Сумській — 77,59%. Відносно меншим був рівень частки україномовних українців ще у двох західних областях: у Закарпатській — 77,19% та в Чернівецькій — 68,85%, хоча в цих областях чітко спостерігалась тенденція до її поступового зростання, внаслідок відносно незначного розповсюдження процесів зросійщення в мовному середовищі українців.

На рівні 57-66% ця частка була в Києві, у Дніпропетровській, Миколаївській та Херсонській областях. Ще в шести областях частка україномовних українців серед усього населення була меншою за 50%, зокрема вона складала в Харківській — 49,93%, у Запорізькій — 48,58%, в Одеській — 40,49%, у Луганській — 34,40%, у Донецькій – 30,18% та в Кримській — лише 13,53%.

Таким чином, проведений аналіз статистичних матеріалів свідчить про те, що частка україномовних українців серед загальної чисельності населення поступово знижувалася, і навпаки, досить активно зростала частка російськомовних українців. Ці етномовні процеси мали далекосяжні й неоднозначні наслідки для України. Порівняльний аналіз змін чисельності двох груп українців (україномовних та російськомовних) дозволив простежити за цими тенденціями в динаміці, що не могло бути виявлено без такого поділу, особливо при дослідженні процесів мовної асиміляції в середовищі корінної нації.

Висновки. Проаналізувавши зміни чисельності україномовних та російськомовних українців, автор дійшов до таких висновків:

1. Темпи приросту чисельності україномовних українців суттєво поступалися темпам зростання числа російськомовних українців, при цьому за другий та третій періоди (70-80-ті pp.) перевага не лише у відносних, але й в абсолютних показниках була за українцями, зросійщеними за мовою. Про масштаби цієї переваги свідчать такі розрахунки автора. Якби за 1959-1989pp. чисельність українців першої групи збільшувалась такими ж темпами, як і чисельність другої групи, то у 1989 році вона б складала 66 млн. 337,2 тис. осіб, а не 32 млн. 825,4 тис. осіб, як було насправді. З іншого боку, якби чисельність російськомовних українців зростала б такими ж темпами, як і чисельність україномовних українців, то їхнє число було б лише 2 млн. 265,5 тис. осіб, а не 4 млн. 578,4 тис. осіб, як це виявив перепис 1989 року. Отже, в результаті досить суттєвої різниці в темпах приросту, особливо в 70-80-ті pp., чисельність корінної нації зростала переважно за рахунок російськомовних українців, що були фактично росіянами українського етнічного походження не лише за мовою, але в значній мірі й за національною самосвідомістю.

2. У всіх трьох регіонах відмічаються більш високі темпи приросту російськомовних українців, порівняно з україномовними, а в найбільш зросійщеному Донецько-Придніпровському регіоні за 1959-1989 pp. відбулося навіть зменшення числа українців, які зберігали власну національну мову. Отже, в цьому регіоні загальний приріст чисельності українців був досягнутий виключно за рахунок російськомовних.

Існували досить значні відмінності в темпах приросту обох мовних груп українців і за окремими областями. У десяти з них почала проявлятися загрозлива тенденція до скорочення чисельності україномовних українців, особливо в Луганській та Донецькій областях. Чисельність російськомовних українців зменшилася, але й то зовсім не набагато, лише у трьох областях. Скоротилася частка україномовних українців, і навпаки, зростала частка російськомовних українців серед усього населення України в цілому, в усіх трьох її регіонах та в переважній більшості областей.

3. Внаслідок значної диференціації в темпах приросту чисельності обох груп українців, змінювалось їхнє територіальне розміщення за окремими регіонами та областями. Але незважаючи на ці зміни, основним ареалом розселення україномовних українців протягом 1959-1989pp. зоставався Південно-Західний регіон, а російськомовних українців — Донецько-Придніпровський. Розселення російськомовних українців в основному збігалося з територіальним розміщенням росіян, а україномовних українців — з українцями як за окремо взятими регіонами, так і за областями.

4. У результаті здійснення радянським режимом цілеспрямованої політики російщення України, яка виявилася більш ефективною, ніж аналогічна політика царського режиму, в мовному середовищі українців посилилися процеси асиміляції, поступово, але невпинно зростала частка російськомовних, й відповідно, скорочувалася частка україномовних, особливо в східних та в південних областях. Аналіз статистичних матеріалів переписів населення дозволив виявити таку закономірність — рівень мовної асиміляції українців безпосередньо залежав від рівня загальної чисельності росіян у тому чи іншому регіоні, в тій чи іншій області.

5. Мовні та етнічні асиміляційні процеси в середовищі українців та росіян проходили не однаково. Штучно була створена ситуація, коли українська корінна більшість інтенсивно втрачала рідну мову на власній землі, а природна мовна та етнічна асиміляція російської етнічної меншини активно гальмувалася і фактично припинилася. Необхідно підкреслити, що рівень мовної асиміляції росіян взагалі був найменшим, порівняно з усіма іншими етнічними меншинами.

Цікаві результати дає порівняльний аналіз процесів розвитку мовної асиміляції в середовищі українців і росіян. Якби рівень мовного зросійщення українців був таким же, як і рівень мовної українізації росіян, тобто лише 1,56%, а не 12,23%, то у 1989 році чисельність російськомовних українців складала б лише 583,7 тис. осіб, а не 4 млн. 578,4 тис. осіб, як це фактично було заданими перепису. З іншого боку, якби частка україномовних серед українців була б такою ж високою, як і частка російськомовних серед росіян, тобто, 98,39%, а не 87,72%, то число українців, що зберегли власну національну мову як рідну, складало б 36 млн. 816,5 тис. осіб, а не 32 млн. 825,4 тис. осіб, як це було за даними перепису 1989 року.

Отже, оцінюючи в цілому процеси мовної асиміляції серед українців на основі аналізу статистичних матеріалів переписів населення, необхідно зробити висновок: за досліджуваний період (1959-1989pp.), особливо в 70-80-ті pp., не росіяни, а корінна нація — українці опинились фактично в становищі етнічної меншини. Природні ж процеси мовної асиміляції охоплюють етнічні меншини, а не розгортаються в середовищі корінної нації, ще до того ж тієї, яка складає абсолютну більшість серед усього населення.

Таким чином, проведений аналіз статистичних матеріалів свідчить про те, що процеси мовної асиміляції українців на власній землі були штучними і стали прямим наслідком політики російщення України. Мовна асиміляція (зросійщення) українців фактично вела до поступової деукраїнізації України та українців, бо перетворювала їх на росіян за мовою та національною свідомістю, які мали лише українське етнічне походження.