Этнографический блог о народах и странах мира их истории и культуре

Самые интересные заметки

РЕКЛАМА



Етномовні процеси
Этнография - История Украины

Етномовні процеси

Динаміка загальної чисельності населення

Зміни загальної чисельності населення України за 1959- 1989рр. Дослідження змін чисельності населення України проводиться як у цілому за 1959-1989pp., так і за окремими періодами між переписами. Враховувались також і територіальні особливості цих змін.

Загальне зростання чисельності населення України відбувалося не лише завдяки природному, а й механічному приросту. Вивчення та аналіз статистичних матеріалів переписів засвідчують, що чисельність всього населення за тридцять років постійно збільшувалася, однак це зростання за окремими періодами проходило досить нерівномірно. Мало того, з’явилась та набула поширення чітко виражена тенденція до поступового зниження темпів приросту загальної чисельності населення.

Протягом першого періоду (1959-1970pp.) загальна чисельність населення зросла з 41 млн. 869,0 тис. осіб до 47 млн. 126,5 тис. осіб, тобто на 5 млн. 257,5 тис. осіб, або на 12,56%. За другий період (1970-1979pp.) зростання чисельності всього населення складало 2 млн. 482,8 тис. осіб, або 5,27%, досягнувши в 1979 році 49 млн. 609,3 тис. осіб. За третій період (1979-1989pp.) приріст чисельності був найменшим і становив лише 1 млн. 842,7 тис. осіб, або 3,73%. Загальна чисельність населення України за матеріалами перепису 1989 року складала 51 млн. 452,0 тис. осіб.

У цілому за тридцять років (1959-1989 pp.) населення України збільшилося на 9 млн. 583,0 тис. осіб, тобто, на 22,89%. Порівняльний аналіз свідчить, що темпи приросту чисельності населення за третій період були втроє меншими, ніж за перший період. Якщо взяти за 100% загальний приріст чисельності населення за 1959-1989pp., то на перший період припадає 54,86%, на другий — 25,91%, а на третій — лише 19,23%. Таким чином, чітко простежується тенденція поступового зниження темпів зростання чисельності населення України, особливо за останній, третій період.

Значна диференціація в темпах приросту чисельності населення спостерігалась і за окремими регіонами. Найбільш високими ці темпи були в Південному регіоні. За тридцять років чисельність його населення зросла на 2 млн. 553,7 тис. осіб, або на 50,41%. За цей же час населення Донецько-Придніпровського регіону збільшилося на 3 млн. 925,5 тис. осіб (22,10%), а Південно-Західного — на 3 млн. 103,8 тис. осіб (16,30%).

Тобто, найнижчими темпи приросту чисельності населення, порівняно з іншими двома регіонами, спостерігалися в Південно-Західному. Якщо взяти за 100% загальний приріст чисельності населення України за 1959-1989pp., то на Донецько-Придніпровський регіон припадало 40,96%, на Південно-Західній — 32,39%, а на Південний —      26,65%.

Ще більш суттєві відмінності в темпах приросту чисельності всього населення були за окремими областями. Найвищими ці темпи виявилися в Києві та Кримській області, головним чином, у результаті механічного приросту. Так, наприклад, чисельність населення столиці України, що в 1959 році становила 1 млн. 104,3 тис. осіб, зросла в 1989 році до 2 млн. 572,2 тис. осіб. Тобто, приріст за тридцять років складав 1 млн. 467,9 тис. осіб, або на 132,92%. За 1959-1989 pp. більше ніж удвічі зросла чисельність населення Кримської області — на 1 млн. 229,0 тис. осіб, або на 102,29%.

За досліджуваний період значно збільшилась також чисельність населення областей: Херсонської — на 50,08%, Дніпропетровської — на 42,25% та Запорізької — на 41,68%. Дещо нижчими, але досить-таки високими темпами зростала чисельність населення ще двох південних областей — Миколаївської та Одеської, відповідно, на 31,02% та 29,47%. Таким чином, в південних областях спостерігалось найбільш інтенсивне зростання чисельності населення, порівняно з іншими областями. Однак, ці зміни відбувалися в значній мірі завдяки не лише природному приросту чисельності населення, а перш за все стали результатом механічного приросту, тобто міграцій, і не лише з інших областей України, але й із-за її меж.

Другим після Півдня регіоном, де темпи зростання чисельності населення були вищими за загальні у цілому в Україні, можна вважати західні області. Так, протягом 1959-1989 pp. приріст чисельності населення складав у Закарпатській області — 33,36%, у Львівській — 29,39%, в Івано-Франківській — 29,10%, у Рівненській — 25,69%. Це зростання відбулося, головним чином, завдяки більш високому коефіцієнту народжуваності, тобто, за рахунок природного приросту.

У трьох інших західних областях темпи приросту були нижчими, ніж у цілому в Україні. Так, за тридцять років приріст населення найменшої в Україні за площею та чисельністю Чернівецької області становив 21,53%, у Волинській та в Тернопільській, відповідно, 18,85% та 7,22%. Що стосується останньої, то зростання чисельності її населення відбулося, в основному, лише за перший період, а за другий період приріст складав лише 9,4 тис. осіб (0,81%), за третій — 1,9 тис. осіб (0,16%). За рівнем приросту Тернопільщина була близька до сусідніх з нею центральних областей України.

На рівні середньореспубліканських були темпи приросту чисельності населення індустріальних та високо- урбанізованих східних областей: Харківської — 25,97%, Донецької — 24,63%, дещо нижчі в Луганській — 16,50%. У значній мірі цей приріст був досягнутий внаслідок міграцій населення, в тому числі з території Росії.

Останнє місце за рівнем темпів приросту займали дев’ять областей Центральної та Північної України: Київська, Полтавська, Кіровоградська, Черкаська, Житомирська, Чернігівська, Хмельницька, Вінницька та Сумська, зокрема, в них темпи приросту чисельності населення були значно нижчими, ніж у інших областях. Лише в двох з них, у Київській та в Полтавській, протягом усіх трьох періодів спостерігалось незначне зростання чисельності. За тридцять років приріст складав, відповідно, 12,52% та 7,17%.

В інших семи областях цієї частини України відбувалося не лише зростання, а й навіть скорочення чисельності населення за окремі періоди. Так, за перший період збільшення чисельності населення, хоч і незначне, було в п’яти областях: у Кіровоградській — на 3,41%, у Черкаській — на 2,11%, у Житомирській — на 1,43%, у Чернігівській — на 0,39%, у Хмельницькій — на 0,24%. У двох же областях — Вінницькій та Сумській за цей період спостерігалось навіть зменшення чисельності всього населення.

За другий період населення зросло лише в Черкаській, в інших шести областях центру та півночі України воно скоротилося. За третій період скорочення чисельності населення охопило вже всі сім областей і складало, відповідно, у Вінницькій — 5,80%, у Чернігівській — 5,74%, у Житомирській — 3,51%, у Сумській — 2,55%, у Хмельницькій — 2,21%, у Черкаській — 1,15%, у Кіровоградській —  1,07%.

У цілому ж, за 1959-1989pp. з цих семи областей мінімальний приріст чисельності населення спостерігався лише в двох: у Черкаській — на 1,60% та в Кіровоградській — на 0,83%. Загальний приріст чисельності населення в цих двох областях був досягнутий у результаті його зростання лише за перший період (1959-1970pp.). В інших п’яти областях центральної та північної України відбулося значне зменшення загальної чисельності населення: у Вінницькій — на 221,2 тис. осіб (10,32%), у Чернігівській — на 141,0 тис. осіб (9,07%), у Сумській — на 86,2 тис. осіб (5,69%), у Хмельницькій — на 89,8 тис. осіб (5,57%) і в Житомирській — на 66,0 тис. осіб (4,11%). Отже, протягом 1959-1989pp. спостерігалася суттєва територіальна диференціація в змінах загальної чисельності населення окремих областей.

Територіальне розміщення населення за регіонами та областями. Завдяки різним темпам приросту чисельності населення, змінювалося і його розташування за окремими регіонами та областями. Так, у 1959 році у Південно-Західному регіоні проживало 19 млн. 036,5 тис. осіб, що складало 45,47% загальної чисельності населення України. У Донецько-Придніпровському регіоні налічувалося 17 млн. 766,2 тис. осіб (42,43%), у Південному — найменше, 5 млн. 066,3 тис. осіб (12,10%).

У результаті більш високих темпів приросту протягом 1959-1989pp. у Південному регіоні, його питома вага серед усього населення України зросла в 1989 році до 14,81% (7 млн. 620,0 тис. осіб), внаслідок чого скоротилися частки Донецько-Придніпровського — до 42,16% та Південно-Західного — до 43,03%. І це при тому, що чисельність населення цих двох регіонів порівняно з 1959 роком збільшилася в абсолютних показниках і становила в 1989 році, відповідно, 21 млн. 691,7 тис. осіб та 22 млн. 140,3 тис. осіб.

Під впливом суттєвої різниці в темпах приросту чисельності, або навіть його зменшення протягом 1959-1989pp., відбувалися значні зміни в територіальному розміщенні населення за окремо взятими областями. Так, спостерігалось зростання питомої ваги населення, зосередженого в більшості південних, західних і частково в східних областях: у Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Кримській, Львівській, Миколаївський, Рівненській, Харківській, Херсонській, Чернівецькій, (всього в 12-ти) та в Києві.

Навпаки, зменшилася частка населення, яке зосереджувалося в усіх, без винятку, центральних та північних областях.

Чисельність населення в окремих областях України не була однаковою. Більшими за чисельністю були промислово розвинуті східні та південні області, значно меншими — західні. Так, поряд з областями, де чисельність населення перевищувала три млн. осіб (Донецька, Дніпропетровська, Харківська), були адміністративно-територіальні одиниці, де проживало менше одного млн. осіб, як, наприклад, у Чернівецькій області.

Проаналізуємо розселення населення за окремими областями у 1989 році. Найбільшою за загальною чисельністю населення в Україні залишалася Донецька область. У 1989 році там проживало 5 млн. 311,8 тис. осіб, або 10,33% всього населення України, тобто кожен десятий її мешканець. У Дніпропетровській області налічувалося 3 млн. 869,9 тис. осіб (7,52%), у Харківській —3 млн. 174,4 тис. осіб (6,17%), у Львівській — 2 млн. 727,4 тис. осіб (5,31%), у Луганській — 2 млн. 857,0 тис. осіб (5,56%), в Одеській — 2 млн. 624,2 тис. осіб (5,10%), у Києві — 2 млн. 572,2 тис. осіб (5,00%), у Кримській — 2 млн. 430,5 тис. осіб (4,72%), у Запорізькій — 2 млн. 074,0 тис. осіб (4,04%).

Від одного до двох мільйонів осіб зосереджувалося у 1989 році в кожній з 17-ти областей, зокрема у Київській — 1 млн. 920,8 тис. осіб (3,75%), у Вінницькій — 1 млн. 920,8 тис. осіб (3,73%), у Полтавській — 1 млн. 748,7 тис. осіб (3,39%), у Житомирській — 1 млн. 537,6 тис. осіб (2,98%), у Черкаській — 1 млн. 527,4 тис. осіб (2,96%), у Хмельницькій — 1 млн. 521,6 тис. осіб (2,95%), у Сумській — 1 млн. 427,5 тис. осіб (2,77%), в Івано-Франківській — 1 млн. 413,2 тис. осіб (2,75%), у Чернігівській — 1 млн. 412,8 тис. осіб (2,74%), у Миколаївській — 1 млн. 328,3 тис. осіб (2,58%), у Закарпатській — 1 млн. 245 тис. осіб (2,43%), у Херсонській — 1 млн. 237,0 тис. осіб (2,41%), у Кіровоградській — 1 млн. 228,1 тис. осіб (2,38%), у Рівненській — 1 млн. 164,2 тис. осіб (2,27%), у Тернопільській — 1 млн. 164,0 тис. осіб (2,27%), у Волинській - 1 млн. 058,4 тис. осіб (2,06%), у Чернівецькій — 940,8 тис. осіб (1,83%).

Отже, підводячи підсумки змін чисельності всього населення України протягом 1959-1989 pp., можна зробити такі висновки:

1. Відбувалося поступове зменшення темпів приросту чисельності населення, найвищими вони були за перший період, найнижчими — за третій. Більш інтенсивне зростання населення спостерігалось у Південному та в Донецько-Придніпровському регіонах, значно менше — в Південно-Західному. Крім того, простежується суттєва диференціація темпів приросту за окремими областями, в п’яти з них відбувалося навіть скорочення загальної чисельності населення.

2. У результаті такої різної динаміки чисельності населення окремих регіонів та областей, змінювалось також і його територіальне розміщення. Цей перерозподіл відбувався на користь південних та східних областей, за рахунок зменшення питомої ваги населення центральних та північних, тобто, історичного центру української нації.

Українці: чисельність та територіальне розміщення

Зміни чисельності українців. За досліджуваний період (1959-1989pp.) чисельність корінної нації в Україні зростала досить повільно — з 32 млн. 158,5 тис. осіб у 1959 році до 37 млн. 419,0 тис. осіб у 1989 році. Тобто, загальний приріст складав лише 16,36%. За цей же час загальна чисельність усього населення України зросла на 22,89%, а росіян — на 60,14%.

Із загального приросту чисельності українців за тридцять років — 5 млн. 260,5 тис. осіб на перший період припадало 3 млн. 125,4 тис. осіб (59,41% загального приросту), на другий — 1 млн. 205,0 тис. осіб (22,91%), а на третій — лише 930,1 тис. осіб (17,68%). Таким чином, темпи приросту чисельності українців постійно знижувались і складали за перший період — 9,72%, за другий та третій, відповідно, 3,42% та 2,54%.

Чітко проглядається значна територіальна диференціація в темпах приросту корінної нації за окремими регіонами та за областями. Так, зокрема, за тридцять років у Південному регіоні приріст чисельності українців був найбільшим, порівняно з іншими двома регіонами, і складав 38,72%. Значно меншим він був у Південно-Західному — 15,85% та в Донецько-Придніпровському — 11,91% регіонах. При цьому, варто відмітити, що за другий та за третій періоди найменшими були темпи приросту українців у Донецько-Придніпровському, відповідно, 1,71% та 1,50% та у Південно-Західному — 3,81% та 2,70%.

У цілому ж, за 1959-1989pp. у Південному та Донецько-Придніпровському регіонах приріст чисельності росіян значно переважав приріст чисельності українців не лише у відносних, але навіть і в абсолютних показниках. Для порівняння, у Південному регіоні приріст чисельності перших за тридцять років складав 1 млн. 289,9 тис. осіб, а других — 1 млн. 116,2 тис. осіб. У Донецько-Придніпровському регіоні зростання числа росіян складало 2 млн. 347,5 тис. осіб, а українців — 1 млн. 494,3 тис. осіб.

Така несприятлива для українців ситуація, що склалася у південних та східних областях, призвела до того, що у цілому в Україні в 70-ті pp., тобто, за другий період, зростання їхньої чисельності навіть в абсолютних показниках поступалось величині приросту чисельності росіян. За цей час приріст числа корінної нації складав 1 млн. 205,0 тис. осіб, а етнічної меншини — 1 млн. 345,3 тис. осіб.

Досить нерівномірно розподілявся приріст чисельності українців і за окремими областями. У семи із 25-ти областей приросту взагалі не було, а навпаки, відбувалося зменшення числа українців. Зокрема, за 1959-1989pp. у Чернігівській області скорочення складало 11.99%, у Вінницькій — 10,60%, у Сумській — 8,28%, у Хмельницькій — 5,38%, у Житомирській — 3,62%, у Кіровоградській — 3,04%, у Черкаській — 2,22%. Зменшилася чисельність українців переважно в тих областях, де була значною частка сільського населення. Фактично в цих областях розгорнулися процеси депопуляції, що охопила центр та північ України. Особливо активного розвитку набув процес скорочення чисельності етнічних українців у 70-80-х pp.

Так, якщо за перший період зменшення чисельності українців відбувалося лише в трьох областях (Вінницькій, Сумській та Чернігівській), то в другому — вже у восьми, а в третьому — в дев’яти. У 70-ті pp. зменшилась також чисельність українців у одній з найбільш урбанізованих областей — Луганській, на 30,9 тис. осіб, або на 2,23%. У тій області скорочення чисельності українців було зумовлене процесами етнічної асиміляції, зросійщенням, що особливо активно проходили на сході республіки, перш за все, серед міського населення. За третій період скоротилась чисельність українців навіть у столичній Київській області — на 14,6 тис. осіб, тобто на 0,84%.

Найбільш високими темпами зростала чисельність українців у Києві (180,73%), у Кримській (133,80%), у Закарпатській (42,27%), у Херсонській (40,23%), у Львівській (35,55%), у Дніпропетровській (31,70%), у Запорізькій (30,88%), в Івано-Франківській (29,41%), у Чернівецькій (28,54%), в Одеській (27,42%), у Рівненській (25,54%), у Миколаївській (21,97%) областях.

Таким чином, темпи приросту чисельності українців у західних областях, у Придніпров’ї та на півдні були вищими, ніж у цілому в Україні. До того ж, спостерігалася суттєва територіальна диференціація в змінах чисельності українців та росіян.

Частка українців серед загального приросту чисельності всього населення України. Аналіз статистичних матеріалів переписів стосовно частки приросту числа українців у загальному прирості чисельності всього населення України дозволив прийти до досить важливих результатів. Так, у цілому в Україні за тридцять років приріст числа українців складав 54,89% загального приросту населення, за перший період — 59,45%, за другий — менше половини, 48,53%, за третій — 50,47%.

Суттєві відмінності в рівні частки українців серед загального приросту населення спостерігались також і за окремими регіонами. Найсприятливіша ситуація для українців існувала в Південно-Західному регіоні, порівняно з двома іншими регіонами. За 1959-1989pp. 85,38% загального приросту чисельності всього населення припадало на українців, однак і тут намітилась тенденція поступового скорочення їхньої частки. Зокрема, за перший період цей показник становив 87,61%, за другий та третій періоди він скоротився, відповідно, до 83,16% та 82,39%.

Досить несприятлива ситуація склалася для українців у двох інших регіонах. Так, у Південному регіоні за тридцять років зростання чисельності українців складало менше половини загального приросту чисельності всього його населення — 43,71%. У цьому регіоні, як, до речі, й у Донецько-Придніпровському, чітко простежувалась тенденція до поступового зниження частки українців серед приросту чисельності всього населення. Якщо за перший період вона становила 47,47%, то в другому скоротилася до 40,35%, а в третьому — до 38,92%.

Найнижчий рівень частки приросту чисельності українців спостерігався в індустріальному Донецько-Придніпровському регіоні. Так, якщо у 1959 році 70,67% чисельність всього населення цього регіону складали українці, то в загальному прирості населення за 1959-1989pp. їхня частка була майже вдвічі меншою і становила лише 38,07%. І коли в першому періоді цей показник був на рівні 45,99%, то в другому він складав менше чверті —24,34%, у третьому — 30,75%, тобто, менше третини загального приросту чисельності всього населення цього регіону.

Отже, питома вага українців серед загального приросту чисельності всього населення була значно меншою, ніж їхня частка серед усього населення України, особливо, у Донецько-Придніпровському та в Південному регіонах. У цих двох регіонах на українців припадало менше половини загального приросту чисельності всього населення. Така несприятлива для корінної нації ситуація, яка особливо загострилася в 70-ті pp. (другий період), коли у цілому в Україні частка українців у прирості чисельності всього населення складала лише 48,53%, поставила їх перед реальною перспективою стати меншістю на своїй рідній землі, перш за все в індустріальних східних та південних областях.

Територіальне розміщення українців за регіонами та областями. Завдяки суттєвій різниці в темпах приросту чисельності українців в окремих регіонах та областях, у деяких з них навіть відбувалося скорочення їхньої чисельності, змінювалось також і їхнє територіальне розміщення. Найбільше число українців, серед інших регіонів, зосереджувалося в Південно-Західному регіоні, де знаходився історичний центр української нації. У 1959 році там проживало 16 млн. 719,4 тис. осіб, або 51,99% загальної чисельності всіх українців. У 1989 році їхня кількість зросла до 19 млн. 369,4 тис. осіб, однак питома вага цього регіону серед чисельності всіх українців, хоча й незначно, але скоротилася — до 51,76%. Це зменшення сталося тому, що в більшості центральних областей відбувалося скорочення загальної чисельності українців, його не могли навіть компенсувати й досить високі темпи приросту в західних областях.

Збільшилася також чисельність українців у Донецько-Придніпровському регіоні — з 12 млн. 556,1 тис. осіб у 1959 році до 14 млн. 050,4 тис. осіб у 1989 році. Це зростання відбулося, в основному, лише за перший період. Разом з тим, питома вага цього регіону серед загального числа етнічних українців зменшилась за 1959- 1989 pp., відповідно, з 39,05% до 37,55%.

Найбільш інтенсивне зростання чисельності українців спостерігалося в Південному регіоні, тут у 1959 році їх нараховувалося 2 млн. 883,0 тис. осіб, а в 1989 році — 3 млн. 999,2 тис. осіб. У результаті такого значного збільшення, частка Південного регіону серед загального числа українців зросла з 8,96% у 1959 році до 10,69% у 1989 році.

Змінилося також і територіальне розміщення українців за окремими областями, які, до того ж, досить суттєво відрізнялися за загальною чисельністю населення. Найбільше українців (понад п’ять відсотків у кожній області), було зосереджено у Дніпропетровській — 6,54% у 1959 році та 7,40% у 1989 році, в Донецькій, відповідно, 7,36% та 7,19%, у Львівській — 5,65% та 6,58%, у Харківській — 5,39% та 5,32%.

Далі за чисельністю послідовно йдуть Київ — 2,06% у 1959 році і 4,98% у 1989 році, Вінницька — 6,11% і 4,69%, Київська — 4,98% і 4,62%, Полтавська — 4,74% і 4,10%, Луганська — 4,44% і 3,96%, Одеська — 3,49% і 3,82%, Черкаська — 4,39% і 3,69%, Хмельницька — 4,50% і 3,67%, Івано-Франківська — 3,22%. і 3,58%, Сумська — 4,17% і 3,26%, Тернопільська — 3,23% і 3,01%, Рівненська — 2,68% і 2,90%, Кіровоградська — 3,35% і 2,79%, Миколаївська — 2,55% і 2,68%, Волинська —2,61% і 2,67%, Закарпатська — 2,13% і 2,61%, Херсонська — 2,07% і 2,50%, Чернівецька — 1,61 % і 1,78%, Кримська—0,83% і 1,67% області.

Загалом же, протягом 1959-1989pp. зросла частка українців, зосереджених у Києві та в 12-ти областях — західних та південних, у той же час скоротилася у 13-ти областях — центральних, північних та східних.

Частка українців серед усього населення України. Не лише внаслідок низького природного приросту чисельності українців, а і в результаті їхньої етнічної асиміляції (зросійщення) та міграційних процесів, частка корінної нації серед населення республіки постійно зменшувалася. Необхідно відмітити, що ці етнічні та міграційні процеси не можна вважати природним явищем. Безумовно, вони стали прямим наслідком штучно створеної етнодемографічної ситуації. Так, якщо у 1959 році українці складали 76,81% загальної чисельності населення України, то в 1970 році — вже 74,87%, у 1979 році — 73,55%, а у 1989 році — лише 72,72%, хоча жодних об’єктивних причин для такого суттєвого скорочення не існувало.

Таким чином, за тридцять років частка українців серед усього населення України зменшилась на 4,08%. Навпаки, за цей же час частка росіян зросла на 5,13%. Та незважаючи на ці досить несприятливі для українців етнічні процеси, в усіх областях, окрім Кримської, вони складали абсолютну більшість серед усього населення.

Проаналізуємо ці зміни за окремими регіонами. Найбільш високою була частка українців серед населення Південно-Західного регіону, де її скорочення не було таким значним, як у двох інших регіонах. Частка корінної нації зменшилася в цьому регіоні з 87,83% у 1959 році до 87,48% у 1989 році, або лише на 0,35%. Для порівняння, частка росіян серед населення Південно-Західного регіону зросла за цей же час на 2,02%.

Значно нижчою, порівняно з Південно-Західним, була частка українців серед загальної чисельності населення Донецько-Придніпровського регіону, де відбувалося найбільш інтенсивне її зменшення — з 70,67% у 1959 році до 64,77% у 1989 році. У цілому ж, за тридцять років частка українців серед усього населення цього регіону знизилась на 5,90%. У той же час, частка росіян у найбільш розвинутому промисловому регіоні України навпаки зросла на 6,33%.

Серед усього населення трьох регіонів, частка українців у Південному регіоні була найменшою, і до того ж мала тенденцію до поступового зниження — з 56,91 % у 1959 році до 52,48% у 1989 році. Тобто, скорочення за цей час становило 4,43%. Частка росіян серед усього населення регіону, порівняно з двома іншими, за тридцять років зросла найбільше, а саме на 6,57%.

За 1959-1989pp. у 17-ти областях з 25-ти скоротився рівень частки українців серед усього населення. Зростання спостерігалося лише у Києві — на 12,34% та у восьми областях, у тому числі в п’яти західних. Зокрема, у Львівській — на 4,10%, Чернівецькій — на 3,86%, Закарпатській — на 3,85%, Тернопільській — на 1,88%, Івано-Франківській — на 0,22%, а також у Кримській — на 3,47%, Житомирській — на 0,44% та Хмельницькій — на 0,18%.

Найбільш значне скорочення частки українців серед усього населення виявилось у Дніпропетровській — 6,18%, Харківській — 6,03%, Луганській — 5,88%, Миколаївській — 5,61 %, Полтавській — 5,57%, Херсонській — 5,32%, Запорізькій — 5,22%, Донецькій — 4,82% областях, тобто, переважно у найбільш промислово розвинутих та урбанізованих районах республіки. Вона зменшилася також і в центральних та північних областях: у Київській — на 3,79%, Черкаській — на 3,53%, Кіровоградській — на 3,41%, Чернігівській — на 3,01%, Сумській — на 2,42%, Вінницькій — на 1,12% та в південній, Одеській області — на 1,23%. Незначне скорочення відбулось також і в двох західних областях: у Рівненській — на 0,11% та Волинській — на 0,05%.

Таким чином, зменшення частки українців серед усього населення охопило абсолютну більшість областей, але масштаби скорочення мали значну територіальну диференціацію. Однак, незважаючи на значне зменшення рівня частки українців серед загальної чисельності населення за тридцять років, у 1989 році він становив у більшості областей Центральної та Західної України від 85% до 96%.

Зокрема, найвищою серед населення усіх областей була частка українців у Тернопільської області — 96,77%. Високою вона була також і в Івано-Франківській — 95,02%, у Волинській — 94,80%, Рівненській — 93,26%, Чернігівській — 91,45%, Вінницькій — 90,68%, Черкаській — 90,46%, Хмельницькій — 90,34%, Львівській — 90,36%, Київській — 89,39%, Полтавській — 87,87%, Сумській — 85,49%, Кіровоградській – 85,25%, Житомирській — 84,94%.

Досить значним рівень цієї частки був також у двох південних областях: Херсонській — 75,74% та Миколаївській — 75,55% і у двох західних: Закарпатській — 78,41% та Чернівецькій — 70,80%. Понад 70% загальної чисельності складали українці і серед населення Києва — 72,45% та Дніпропетровської області — 71,56%.

Відносно меншою була частка українців серед загальної чисельності населення східних та деяких південних областей, до того ж, у цих регіонах відбувалося найбільш інтенсивне її скорочення. За даними перепису 1989 року українці складали 63,06% чисельності всього населення Запорізької області, хоча ще в 1959 році цей показник становив 68,28%, у Харківській, відповідно, 62,78% та 68,81%, в Одеській — 54,82% та 55,82%.

Ще меншою була частка українців серед усього населення Донбасу та Криму. Зокрема, в Донецькій області в 1959 році вона становила 55,58%, а в 1989 році — лише 50,76%, у Луганській, відповідно – 57,75% та 51,87%. Лише в одній області — Кримській, етнічні українці опинилися в меншості серед усього населення: в 1959 році — 22,28%, у 1970 році ця частка зросла до26,45%,у1979 році вона зменшилася до 25,62% і дещо збільшилася у 1989 році до 25,75%. Тобто, в Криму частка українців зростала лише за перший період, за другий відбулося її скорочення, і майже зовсім вона не змінилася за третій період [Там само].

Висновки. Аналіз статистичних матеріалів дозволив зробити такі висновки:

1. Темпи зростання чисельності українців мали тенденцію до поступового зниження, особливо за другий та за третій періоди. Вони були суттєво меншими, ніж темпи приросту всього населення України. У той же час, темпи приросту чисельності росіян були майже в чотири рази вищими за темпи приросту числа українців.

2. Зберігалася значна територіальна диференціація в динаміці чисельності українців. Більш високими темпами вона зростала в Південному регіоні, меншими — в Південно-Західному та в Донецько-Придніпровському. У двох із трьох регіонів України — Південному та Донецько-Придніпровському, зростання чисельності росіян значно переважало приріст числа українців не лише у відносних показниках, але й в абсолютних цифрах. У семи областях центральної та північної України відбувалось навіть зменшення загальної чисельності українців на тлі зростання чисельності росіян.

3. Питома вага українців у загальному прирості населення була значно меншою, ніж їхня частка серед усього населення України. У зросійщених Південному та Донецько-Придніпровському регіонах частка українців серед загального приросту складала лише близько 40%. У цих двох регіонах перед українцями постала реальна загроза перетворення в перспективі на меншину на власних етнічних землях.

4. У результаті значної різниці в темпах приросту чисельності українців у окремих областях змінювалося також і їхнє територіальне розміщення. Якщо взяти всю чисельність корінної нації за 100%, то її частка збільшувалась у Південному регіоні за рахунок скорочення частки Донецько-Придніпровського. У Південно-Західному регіоні, де було зосереджено найбільше українців, їхня питома вага, в основному, залишалася майже без змін (близько 52%), але в західних областях вона навіть помітно зросла, компенсуючи скорочення в центральних.

5. Завдяки суттєвій різниці в темпах приросту чи навіть скороченню чисельності окремих етнічних груп в Україні, питома вага корінної нації за тридцять років помітно знизилась, і навпаки, значно зросла частка росіян серед населення республіки. Необхідно відмітити, що в самій Російській Федерації їхня питома вага серед усього населення невпинно скорочувалась, бо природний приріст росіян був значно нижчим, ніж неросійських народів, перш за все порівняно з тими, що переважно сповідували іслам. Крім того, відбувалось масове переселення росіян до інших радянських республік.

Варто підкреслити, що в 20-ті pp. XX століття, коли російщення України було значно слабшим, темпи приросту чисельності українців значно випереджали темпи приросту росіян, завдяки перш за все природному приросту і незначному розвитку міграційних процесів. Це об’єктивно вело до зростання питомої ваги українців, за рахунок скорочення частки росіян серед населення України. Таким чином, корінна нація — українці мали значно більший демографічний потенціал, порівняно з цією етнічною меншиною, хоч і найбільшою за числом серед інших меншин України. Тому, зменшення частки українців серед усього населення України за 1959-1989 pp. не можна вважати природним явищем, бо воно було прямим наслідком політики російщення України, що її активно проводив радянський режим. Фактично відбувалася поступова, але невпинна деукраїнізація України, вигідна росіянам, але об’єктивно несприятлива для українців.

Найвищою була частка українців у Південно-Західному регіоні — близько 87% чисельності всього населення, значно нижчою вона була у Донецько-Придніпровському, а особливо у Південному. У цих двох останніх регіонах частка українців постійно зменшувалася, завдяки збільшенню частки росіян. У цілому ж, протягом 1959-1989pp. у 17-ти областях з 25-ти частка українців серед усього населення помітно скоротилася. Постійно ж вона зростала лише у Києві та в Західній Україні: Галичині, Закарпатті та Буковині.

Таким чином, зміни чисельності українців за 1959- 1989 pp. не були однозначними та мали досить істотні територіальні й часові відмінності. Загальний напрям цих змін у значній мірі був не на користь корінної нації, особливо за два останні періоди (70-80-ті pp.), перш за все в Донецько-Придніпровському та в Південному регіонах.